Пташки теж навчилися співЧуттю — наступної осені сплели кошик і забрали особливого одноплемінника у теплі краї.
Однокрилий соловейко
Чи доводилося вам чути казку про соловейка з одним крилом? Пташеня народилося калічкою, і батьки були в розпачі у першу пору його появи на світ, а потім ще й тоді, коли всі нормальні солов’їні сім’ї полетіли у вирій. Однак вони все ж знайшли у собі сили любити дитину — і на знак того пізньої осені заспівали так, що вся Природа чудувалася. У них, у батьків, малий Соловейко підгледів Дар вірити у свої сили, навіть якщо все проти того. За рік усе пташине товариство захоплювалося його надзвичайним щемним співом. Автор казки Олег Романчук підсумував оповідь устами старого Соловія: «Мабуть, у природі не буває помилок, і кожен із нас такий, яким він є, кожен має своє, дуже важливе покликання. В нашій спільноті має бути місце для кожного…»
Мої діти маленькими часто тягнули мене за рукав, аби показати на якогось особливого хлопчика чи дівчинку, дядю чи тьотю. «Мамо, дивися!» — їхні вигуки завше обпікали, боялася, щоб не завдали прикрощів тій, інакшій, людині. Від такої ситуації нікуди не подінешся, і вона вчить, що з дітьми про це потрібно говорити… У класі моєї племінниці навчається дівчинка, яка не може ходити. Лише своєю присутністю вона виховує однокласників. Діти звикли їй помагати, і їх точно не буде серед однолітків, а потім і серед дорослих, хто озиратиметься чи відводитиме погляд, коли на обрії з’явиться «однокрилий соловейко». Інших же (і себе також) треба вчити, як учимо їх природознавства, української мови і математики, бо предмет із людяності просто необхідний. Маю знайому маму, яка ростить хлопчика із синдромом Дауна, — впродовж усіх років дорослішання дитини вона проводить із собою «домашню роботу» про те, що ота жіночка чи отой чоловік насправді не хотіли їй дошкулити, коли казали те, що казали…
Наші діти «січуть» усе й основну частину майстер-класів про поведінку у незвичних умовах вбирають від своїх тат і мам.
У луцькому Палаці учнівської молоді з’явилася кольорова афішка — про те, що варто робити, якщо поруч дитина з інвалідністю. Я вважаю, що це дуже цінна інструкція для нас, батьків. Вона навчає, як не робити боляче ближньому і самому не почуватися ні в сих ні в тих. «Не давайте порад, якщо вас не просять». «Не питайте у батьків, що з дитиною, краще запитайте, що їй подобається». В афішці ще написано про уважність і приязність, які так мало коштують і так високо цінуються. «Не звертайте увагу на нестандартну поведінку». Не відвертайтеся, коли хочеться. Не дозволяйте собі пройти повз, усміхніться. Наші діти «січуть» усе й основну частину майстер–класів про поведінку у незвичних умовах вбирають від своїх тат і мам.
У тій казці про соловейка–однокрила пташки теж навчилися співЧуттю — наступної осені сплели кошик і забрали особливого одноплемінника у теплі краї.
Знаєте щось про цю тему — не мовчіть: поштова адреса є в газеті, а електронні — [email protected] або ж [email protected].
