Евакуйована з Китаю лучанка Ольга Батура: «Справжній жах почався, коли по дорозі в Нові Санжари у наш автобус натовп жбурляв каміння» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.80 € 32.48
Евакуйована з Китаю лучанка  Ольга Батура: «Справжній жах почався, коли по дорозі в Нові Санжари у наш автобус натовп жбурляв каміння»

Позуючи для нас в Ухані, коли тільки почали говорити про коронавірус, Ольга не знала, через яке випробування їй доведеться пройти.

Фото Ольги БАТУРИ.

Евакуйована з Китаю лучанка Ольга Батура: «Справжній жах почався, коли по дорозі в Нові Санжари у наш автобус натовп жбурляв каміння»

Після 14-денного карантину волинянка здоровою повернулася на батьківщину і розповіла не тільки про життя у санаторії на Полтавщині, про який говорила вся країна, а й про те, що тепер зовсім по-іншому дивиться на світ і, зокрема, українців

Ми познайомилися з цією жінкою через соцмережу «Фейсбук», ще коли вона була в китайському місті Ухань, охопленому коронавірусом. Тоді Ольга спокійно розповідала про стан справ, сподіваючись, що найближчим часом епідемія вгамується й можна буде знову працювати. Однак ситуація ускладнилася настільки, що українське посольство організувало евакуацію. Незабаром історію нашої землячки забарвили темні «санжарські» фарби. Після 14 днів карантину Ольга пробує складати новий життєвий план

Ольга (третя зліва) та інші прибулі з Піднебесної – з ексміністеркою Скалецькою.
Ольга (третя зліва) та інші прибулі з Піднебесної – з ексміністеркою Скалецькою.

 Так трапилося, що в усьому величезному Китаї коронавірус обрав саме те місто, в яке подалася на роботу молода волинянка. 36-літня Оля навчала малих китайців у дитсадках англійської. Робота їй подобалася, бо любить дітей, та й належно оплачували. Близько півтори тисячі доларів отримувала за щоденні 3,5 години ігор з малечею та три інтернет-уроки надвечір. «В Україні мені б за такі обов’язки й 4 тисячі гривень не дали б. А жити ж треба», — ​аналізує вчителька з досвідом роботи в коледжі одного з луцьких вишів. Розповіла, що половину зарплатні вона економила: за житло платила фірма, та й ціни на продукти в Китаї здебільшого такі, як в Україні. Тож Ольга Батура, мешканка невеличкого Луцька, опановувала життя в чужому багатомільйонному Ухані. Важко, але звикала до мови, до неприємної звички китайців фотографуватися поруч із нею як з людиною «екзотичної» зовнішності «за будь-якої погоди» без її згоди (навіть у метро показували пальцем на європейку і тягнулися по телефон).

Жили по двоє в кімнатах. Лікарі, перш ніж зайти, стукали у двері, щоб їх підопічні одягли маски.

Та одного моменту невідомий раніше коронавірус навів тут свої порядки: перетворив гамірні вулиці на безлюдні, позбавив людей роботи і можливостей спілкуватися. В магазин стали пускати після температурного контролю, а згодом взагалі організували доставку їжі додому. Одночасно в Ухані закрили всі «виходи і входи». Хворих стрімко більшало, тому українська влада вслід за іншими державами взялася за евакуацію. Щось не складалося, бо не раз змінювали дату вильоту. Тож Ольга, як і решта співвітчизників, коли опинилася в «своєму» літаку після медогляду, зітхнула з полегшенням. Розповідає, що чотирьох із них на борт не взяли, бо мали підвищену температуру. Пізніші аналізи засвідчили, що в жодного нездужання не було пов’язане зі злощасним вірусом. (В однієї жінки, наприклад, загострилося запалення нирок.)

…А потім були сумнозвісні Нові Санжари на Полтавщині. Евакуйовані добралися туди через 17 годин перельоту й 7 годин поїздки автобусами. (Весь час у масках, які змінювали кожні три години.) Ольга згадує, як вони визирали у вікна спочатку з подивом, з нерозумінням, а за хвилю — з жахом: з натовпу, який обступив транспорт, летіло каміння. Жінка ділиться, що відійти від того сорому не могла два дні: «Соромно було перед іноземцями, перед нашими, навіть і перед собою! Навіть їсти не хотілося… «Рожеві» проукраїнські окуляри після того у мене впали з очей».

Санжарський санаторій, 14 днів ізоляції Ольга згадує спокійно. Жили по двоє в кімнатах. Лікарі, перш ніж зайти, стукали у двері, щоб їх підопічні одягли маски. Заходили завжди у спецкостюмах і щоразу не шкодували слів підтримки, заспокоювали, що все буде гаразд. Жартували навіть, що відімкнуть інтернет після того, як Ольга поскаржилася, що чимало користувачів у соцмережах пише про них «злі слова». …Годували смачно й поживно (українське особливо смакувало після китайських рису і локшини), щоразу порцію видавали запакованою харчовою плівкою. Ольга Батура згадує, як зворушив її подарунок людей із Донбасу. Невідомі привезли фрукти, чай і передали співчуття: «Ми вас розуміємо, бо про нас кажуть, що через нас почалася війна, а про вас можуть казати, що через вас поширився вірус».

…Тепер жінка вже вдома. Побувала в батьків у Ратнівському районі. Переповідає охочим слухати про приїзд у санаторій Володимира Зеленського й інших високопосадовців. Вдячна їм за публічне рукостискання з евакуйованими. Мовляв, якщо вже їх до нас пустили, то кожен має зрозуміти, що ми здорові. ...За ті дні Оля навчилася рахувати до 20, коли миє руки, звикла обробляти речі антисептиком. А ще — далі стежить за кожним повідомленням щодо коронавірусу в Україні. Каже: «Хай би нас те оминуло, не знаю як, але хай! Дивлюся новини — і молю про це Бога!»


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.