Оля намагається допомогти людям зі схожою долею вирватися з полону самотності
«Треба йти вперед, навіть якщо не можеш ходити…»
Сьогодні Ольгу Яренчук (на фото) знають не тільки в її рідному Ковелі. Дівчина на візку зуміла довести, що інвалідність — не привід замикатися у чотирьох стінах, не завада цікавому, повноцінному життю. Торік вона стала однією з переможниць всеукраїнського конкурсу «Краса без обмежень 2019», а тепер загорілася ідеєю провести такий захід у своєму місті
Головне — вирватися з полону самотності
— Олю можна застати вдома хіба похмурого дощового дня. Якщо погода гарна, вона зранку й до вечора в справах намотує кілометри, — каже мама активної ковельчанки, зустрічаючи нас біля входу в будинок з облаштованим пандусом.
Квартира Яренчуків на другому поверсі, тож Олені Йосипівні кожен виїзд дочки дається нелегко. Поки піднімаємося східцями, зауважую, що в під’їзді недавно зробили ремонт. «Оля до комунальників звернулася, їй не відмовили», — пояснює жінка.
З того часу, як доні поставили діагноз «ревматоїдний артрит», Олена Йосипівна навчилася бути сильною. З гіркотою в голосі розповідала, що доводилося тяжко працювати, аби прогодувати дітей. Олі було 3 роки, коли залишила її на бабусю й поїхала на буряки. Дитина захворіла на ангіну. З цього все й почалося.
Мала 6 років, як помер батько і все лягло на мамині плечі. Вона возила доньку, куди хто радив, але хвороба прогресувала.
— Через три тижні я мусила повернутися. Здорову, жваву й непосидючу донечку не можна було впізнати. Що стало причиною тяжкого нездужання, достеменно не відомо й досі. В малої боліло горло, а їй, як мені розказували, зробили в той час якесь щеплення. Можливо, через це ангіна дала таке страшне ускладнення, — зітхає Олена Йосипівна, згадуючи їхні спільні з донечкою митарства.
Ситуацію погіршило те, що лікарі довго не могли визначитися з діагнозом. А дівчинці з кожним днем ставало гірше, лікування не допомагало, біль сковував суглоби, не давав рухатися. Мала 6 років, як помер батько і все лягло на мамині плечі. Вона возила доньку, куди хто радив, але хвороба прогресувала. До школи Оля не ходила, вчителі відвідували її вдома.
— Ми жили тоді в гуртожитку, — розповідає дівчина. — Мама замикала мене в кімнаті й бігла на льонозавод на роботу. Я шукала якесь заняття, у першому класі сама навчилася вишивати. А з 11 років, коли вже зовсім не могла стояти на ногах, мені довелося звикати до візка.
–Соромилася, відмовлялася гуляти на вулиці, щоб ніхто не бачив мене у такому стані. Це сьогодні є в містах інклюзивно-ресурсні центри для хворих дітей, а на той час маленькі інваліди були приречені на самотність, — згадує Оля, яка сьогодні намагається допомогти всім людям зі схожою долею вирватися з цього полону.
Дівчина бере активну участь у громадській організації «Асоціація осіб з інвалідністю «Добродія в дії», яку очолює Володимир Кравчук. Саме він зателефонував колись Олі й запропонував спробувати свої сили у змаганнях з боча.
— Відмовлялася, бо ж який із мене спортсмен, мало того, що на візку, ще й руки зовсім слабенькі. Але Володимир Аврамович нічого не хотів чути, вручив мені м’ячі й наказав тренуватися вдома. Не виходило, сердилася, але відступати — не з моїм характером, — усміхається дівчина. — Зрештою, не важливо перемогти у грі, головне, що ти рухаєшся, працюєш над собою, маєш змогу спілкуватися з друзями.
Красуня, студентка, спортсменка, майстриня-вишивальниця…
Саме Володимир Кравчук, якого дівчина вважає своїм другим батьком, наполіг, аби Оля здобувала вищу освіту. Вона мріяла стати журналісткою, тому вступила до Рівненського міжнародного економіко-гуманітарного університету, почала співпрацювати з редакцією улюбленої газети «Вісті Ковельщини».
— Пише про діяльність нашої організації: змагання, інші заходи, які проводимо. На Миколая дітлахам зробили подарунок — заїзд із байкерами, на Святвечір наші хлопці й дівчата виставу підготували, а навесні дерева саджаємо, хочемо мати свій дендропарк. Оля у всіх справах — найперша помічниця, — хвалив Володимир Аврамович свою вихованку.
Чоловік теж має інвалідність, не забув, як сам був прикутий до ліжка через проблеми з хребтом. Тому й вболіває за молодих людей, дітей із важкими захворюваннями, гуртує їх, адже спільно легше долати життєві труднощі, цікавіше проводити дозвілля. А ще — радіє їхнім успіхам:
У Слов’янську, де проходив фінал, у мене й народилася ідея організувати такий конкурс у Ковелі. Мою пропозицію підтримала міська влада.
— Оля має багато друзів у соціальних мережах. Від них і довідалася про конкурс «Краса без обмежень». Але спочатку вона загітувала взяти участь у подібному заході Володю Склянчука з Любомльщини, який повернувся з перемогою. А торік у листопаді й сама зважилася. У поїздці до Краматорська, де проходив конкурс, Олю супроводжувала мама.
— На сцені я була у чудовому вінку, який виготовила майстриня соломоплетіння Інна Чонка. А прикраси з бісеру й вишиванки — мої роботи. Учасники конкурсу демонстрували різні свої таланти, змагалися між собою, атмосфера була дуже тепла, доброзичлива. У Слов’янську, де проходив фінал, у мене й народилася ідея організувати такий конкурс у Ковелі. Мою пропозицію підтримала міська влада, тож маю надію, що у липні, на День міста, привітаємо «Короля й Королеву Волині без обмежень». Заявки на участь уже надходять, — похвалилася дівчина.
Ми пили чай із цілющих трав, зібраних Володимиром Аврамовичем, милувалися вишитими Олею рушниками й іконами і дивувалися, скільки планів і задумів є в цих людей. Дарма, що допікають хвороби й побутові труднощі, бракує коштів на курси реабілітації.
— Маю тренажер, подарований благодійниками, щодня займаюся до сьомого поту. Масажі мені робить мама. Живу сподіванням, що колись медицина все ж знайде можливість допомогти таким хворим, як я. А тим часом переймаюся буденними проблемами: проводжу майстер-класи з рукоділля для дівчат і жінок з нашої організації, спілкуюся з батьками дітей-інвалідів, готуюся до сесії, мрію, що «Добродія в дії» матиме своє належно облаштоване приміщення для репетицій. Треба йти вперед, навіть якщо не можеш ходити, — випромінює оптимізм Ольга, цікава, зріла особистість, зовні тендітна, але не слабосила духом.
