«Не називай його котиком!» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.87 € 29.93
«Не називай його котиком!»

У сім’ї нашої читачки, поки підростатиме немовля, потерпатиме спершу лише старшенька.

porady.pp.ua

«Не називай його котиком!»

«Напишіть, будь ласка, про ревнощі між дітьми і як з ними справлятися. У мене одна донечка дитсадківського віку, друга ще немовлятко. Може, я і запізнилася, бо, мабуть, треба було готувати старшу, коли ще ходила вагітна…» — пише читачка рубрики «Сім’я»

Жінка абсолютно права. Поповнення сімейства — це важливі зміни у житті всіх, навіть маленької дитини. Вона може не розуміти спочатку, що матиме менше всього (смакоту тепер ділитимуть на двох, те саме — з увагою, кількістю обіймашок та усмішок). Життя їй це покаже, бо хай би як ми, батьки, старалися, все одно будуть незадоволені. Довго і з приводів, невидимих батьківському оку. Моя донечка якось висловила обурення на моє звертання до меншенького: «Не називай його котиком! Чому це до нього — так ласкаво, а як я — то просто Катруся!». (Тоді ми з нею взялися підбирати пестливі слова, що підходять для такої прекрасної дівчинки).

У сім’ї нашої читачки, поки підростатиме немовля, потерпатиме спершу лише старшенька. Ревнощі «вилазять» по–різному. Я у своїх бачила всіляке, але ніхто ні разу не озвучив: «Я ревную». Синам і дочкам важко назвати це відчуття, яке мучить їх зсередини, псує настрій і росте, як на дріжджах, з кожним ласкавим поглядом мами на сестричку або з хвалебними одами будь–кого з рідних, як вона швидко росте і багато чого вміє. Це діє, мов ніж у серце. Залежно від вдачі дитина може ховатися в куток і тихенько страждати, зненацька почати ридати, нібито гратися, а насправді з–під лоба стежити за тим, «як те мале краде найдорожчу її маму».

Між немовлям і старшим чесно поділити увагу й час неможливо, але прагнути варто!

Між немовлям і старшим чесно поділити увагу й час неможливо, але прагнути варто! Допоможе власний досвід із батьківської родини: якщо доводилося бути у ролі старшого–меншого — зрозуміти своїх дітей простіше. (Психологи радять ще й аналізувати, що з поведінки наших мам і тат працювало, а що шкодило). Я дуже не люблю, коли кажуть: «Та що ти там маєш бігати біля того пуцьвірінка, догоджати! Хай звикає до труднощів!» Дитині дуже шкодить «наплювательське» ставлення мами до її почуттів і думок. Натомість вона потроху навчиться давати собі раду, якщо бачитиме, що любима, якщо чутиме, як і раніше, на ніч казку, а ще слова: «Я не уявляю, що б я без тебе робила! Ти у мене особлива! Люблю тебе!». Тоді їй не треба буде вигадувати, що б такого сотворити, щоб батьки згадали, яка вона важлива і цінна!

Є у питанні пом’якшення ревнощів і нюанс: батьки не мають плекати у собі вину, що от тепер їх старшеньке мусить переживати кризу через появу братика або сестрички. У збільшенні сім’ї величезна користь. Діти отримують досвід конкуренції, співпереживання, пристосування до людини з іншою вдачею, вчаться домовлятися й відстоювати себе. Мама з татом, які стараються показати кожному з дітей, що вони по–особливому (не однаково!) дорогі й любимі, врешті–решт радітимуть із того, що дорослі сини й дочки стали друзями.

Пишіть, як маєте тему. Електронні адреси незмінні: okovalenko74@gmail.com або ж tsikava.gazeta@gmail.com. Також є поштова — серед вихідних даних газети.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.