«Медсестри, які лікують коронавірусних, кажуть, що почуваються, як прокажені. Їх обходять, кидають камінням…» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.17 € 33.35
«Медсестри, які лікують коронавірусних, кажуть, що почуваються, як прокажені. Їх обходять, кидають камінням…»

«Український народ не склав тест на людяність. Це найбільший біль».

Фото sos.pravda.com.ua.

«Медсестри, які лікують коронавірусних, кажуть, що почуваються, як прокажені. Їх обходять, кидають камінням…»

«Наш народ не склав тест на людяність. Це — ​найбільший біль», — ​із сумом промовляє священник Української греко–католицької церкви Володимир Ващук, який був першим інфікованим у шахтарському містечку Червонограді на Львівщині. Його церкву Пресвятої Богородиці–Владичиці продезінфікували та закрили на карантин, інших священників та їхні родини відправили на самоізоляцію. Серед парафіян хворих не було, запевняє отець

«Думаю, це Бог через мене дав такий знак, щоб зберегти місто»

Чи вважали ви церкву особливою, захищеною територією, до якої не добереться коронавірус?

— Бачите, церква — ​це не бункер, не стратегічний об’єкт, який захищений з усіх сторін. Церква — ​це Божий народ, Божий люд. Її наповнюють віряни, які працюють, моляться, навчаються, тому говорити, що церква цілком захищена від цього вірусу, не можна.

Як і коли ви дізналися, що інфікувалися?

— 9 квітня я потрапив у лікарню з двосторонньою пневмонією. Перед цим працював — ​різав для церкви дрова, зіпрів дуже, застудився. Забрали мене в обідній час у четвер, хоча в середу, 8–го, і потім 9–го робили експрес–тести — ​вони були негативні. Але я вже не міг залишатися вдома, бо була висока температура і збити її не вдавалося…

Мене лікували у четвер, п’ятницю, суботу до половини дня, а потім отримав ще «приємнішу» новину, від якої кинуло в холодний піт: сказали, що в мене коронавірус! Звідти вже я потрапив в інфекційну лікарню — ​приїхала «швидка» і забрала мене до Львова.

Припускаєте, де могли підхопити COVID?

— Я не маю припущень, де інфікувався, знаю, чому захворів на пневмонію.

Як ви сприйняли хворобу, коли про неї дізналися?

— Вона давала про себе знати, бо ж це двостороннє запалення, важкий був стан. Тих три дні далися найважче. І коли я дізнався про коронавірус — ​був шок, бо зразу на думку спадають ті всі новини, які читав перед тим. А був весь негатив — ​померло стільки–то, і думаєш: напевно, ти вже на черзі.

Церква — ​це не бункер, не стратегічний об’єкт, який захищений з усіх сторін. Церква — ​це люди.

Але найважливіше для мене було інше: я перший «коронований» у Червонограді — ​все місто на ноги стало…

Потім лежав, міркував над тим усім і розумів, що насправді я парафіян зберіг. Бог, певно, через мене дав такий знак, бо йшла Квітна неділя, за нею — ​Плащаниця, Пасха… Людей не можна було б стримати. Набагато більше з’явилося б хворих у місті, якби цього не сталося зі мною. Коли потрапив в інфекційну лікарню, перше запитання, яке поставив медсестрі: «У вас тут усіх виносять, чи ще трохи люди виходять самі?» Вона каже: «Всі виходять, не журіться, все буде добре».

«Лікар був подивований силою молитви: «Ви одужуєте не по днях, а по годинах»

Скільки своїх коштів витратили на лікування?

— Від коронавірусу лікують безкоштовно, людина нічого не платить. Годування, проживання, всі ліки — безплатно.

Як після діагнозу поставилася до вас священницька спільнота?

— Всі мої приятелі–священнослужителі телефонували, писали, що вболівають. Їхня підтримка надихала. Багато хто за мене молився, адже я побував у Канаді, в Америці, маю чимало друзів. Лікар був подивований силою молитви. Він сказав: «Ви одужуєте не по днях, а по годинах, це дуже помітно».

Ви згадували, що «підняли на ноги все місто». А чи були негативні реакції на ваш діагноз, на кшталт протестів біля під’їздів у Чернівцях?

— Не знаю, як мої сусіди реагували, бо я практично ні з ким із них не спілкувався. ЗМІ також не читав… Але у мене батьки із села, родина там живе, то їх обходили десятою дорогою, хоча вони були на ізоляції 2 тижні, і я з ними не мав контакту, бо буваю там дуже рідко. Медсестри у лікарні, які з сіл, ледь не плачуть: «Ви знаєте, — ​кажуть, — ​ми в себе вдома, як прокажені. Нас обходять, кидають камінням на городи наші, подвір’я». Український народ не склав тест на людяність. Це найбільший біль.

Щодо страху — ​коли зустрічаєтеся на вулиці зі своїми парафіянами, чи не бояться вони вас?

— Ні, вони до мене підходять, підбігають (сміється). Я запитував багатьох лікарів, бо мені теж це цікаво. Вони кажуть, що мій організм має антитіла, я вже нікого не можу заразити і мене вже ніхто не заразить.

Будь–яка хвороба змінює людину. Я побачив хто є хто.

Що змінив карантин і коронавірус у вашому житті?

— Дуже багато, думаю. Будь–яка хвороба змінює людину. Я побачив хто є хто. Хто тебе підтримав у найскрутніший час, хто сидів у тіні, хто писав негативні коментарі. Це були особливі три тижні для мене…

Узяв собі за правило не випереджувати життя, не бігти поперед ним, а жити, насолоджуватися кожним днем.

Як щодо вашого храму, чи починаєте відновлювати богослужіння?

— Ситуація стосовно церков знову непевна. Люди повертаються до нашого храму, перед початком богослужіння я дивлюся, скільки є парафіян. Тим, хто не має маски, ми даємо. Якщо прийшло більше 10–12 осіб, просимо вийти на подвір’я, там є озвучення, тепло.

Треба контролювати ситуацію, щоб потім знов не наражати людей на небезпеку… Запитають: «Де ти був?» — ​«У церкві». Знов церква винна!Повний текст:

sos.pravda.com.ua.

Ольга КИРИЛЕНКО,
«Українська правда»