«Не говори про мене!» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.93 € 30.41
«Не говори про мене!»

«До спілкування з малознайомими я ще не готовий».

Фото publish.com.ua.

«Не говори про мене!»

— Як тебе звати, козаче? — ​запитує сусідчиного малого продавчиня. Той мовчить і почергово позирає спідлоба на всіх дорослих у магазині. — Назарчиком зветься. У кого тільки такий сором’язливий вдався, — ​не витримує мама хлопчика, легенько підштовхуючи його у спину

Описана сценка є типовою. Спостерігала за хлопчиком і згадувала свого найменшого: як ніхто з моїх старших дітей, він протестує завжди, коли при ньому розповідаю про його словесні «винаходи» чи про те, який він у мене помічник. (Про його нечемні вчинки ми розмовляємо наодинці). Здавалося би, чого б йому нарікати, якщо мама відзначає щось хороше? Після кількох таких застережливих «Не говори про мене! Я не хочу, щоб про мене знали!» я нарешті адаптувалася й «про нього» переповідаю, коли малий на віддалі. Аж недавно натрапила в одній книзі для батьків на роз’яснення: «Коли діти слухають, як про них розповідають, вони відчувають себе предметами, власністю батьків». Щось у цьому є, правда ж? Зрозуміти думку допоможе фантазія: уявімо, що нас обговорюють двоє менш чи більш знайомих людей, а ми стоїмо поруч. Як мінімум, виникає почуття дискомфорту, ніяковості, навіть якщо відзначають чесноти. Потерпає наше «Я». Такі ж емоції переживає і син чи донька. «Не обговорюйте дитину в її присутності, незважаючи на те, якого вона віку», — ​це порада психологів–практиків, яку варто взяти до уваги.

— Не обговорюйте дитину в її присутності, незважаючи на те, якого вона віку, — ​це порада психологів-практиків, яку варто взяти до уваги.

Моя дитина — ​із тих скромняг (як і хлопчик у магазині), що під кінець розпитувань незнайомих ще й сховається за мамину спину. Я намагаюся не відповідати замість нього: знизую плечима, усміхаюся й кажу, що, певно, мій син матиме що відповісти наступного разу, тож мусимо зачекати. Хоча, коли була дуже молодою мамою (ще з першим), то дуже хотілося, щоб моє чадо ні в чому не пасувало перед іншими. Тепер розумію: оптимальна поведінка у таких ситуаціях — ​приймати все, як є. Боже борони шкодувати, що своє не таке сміливе, як сусідчине, і ще гірше — ​докоряти малечі, що не змогла достойно себе показати. Це не варте наших нервів. Просто одне «сонце» має яскравіше проміння справа, а інше — ​зліва.

Що робити, коли у присутності дитини хтось із дорослих починає розпитувати батьків? Мовляв, як Оленці дитсадочок, чому вона відклала вбік нову ляльку. Тато чи мама може перевести цю бесіду у нормальне русло: «То тільки Оленка може вам розповісти. Вона одна знає». Це буде справжній знак поваги, данина її самостійності. Думаю, що це ще одна деталь виховання, у якому другорядного немає. Міркуєте інакше — ​реагуй­те. Наші адреси: okovalenko74@gmail.com або ж tsikava.gazeta@gmail.com, а поштова: 43025, м.  Луцьк, просп. Волі, 13, «Цікава газета на вихідні».

Оксана КОВАЛЕНКО,
мама


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.