Школяра закатували за шарфик «Карпати» і синьо-жовту стрічку - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.25 € 32.89
Школяра закатували за шарфик «Карпати» і синьо-жовту стрічку

Мама Стьопчика Сталіна Чубенко і досі не вірить, що більше ніколи не почує синівське: «Люблю тебе».

Фото з фейсбук-сторінки Сталіни ЧУБЕНКО.

Школяра закатували за шарфик «Карпати» і синьо-жовту стрічку

«Мій Стьопчик завжди говорив: «Считаю, что мужчина должен быть сильным»

Бог не посилає нам випадкових людей. Спілкуватися зі Сталіною Чубенко, торкатися її ран — ​надзвичайно величезна відповідальність і в той же час і радість, бо ти можеш підтримати її хоч словом. Коли читаю від неї повідомлення в месенджері, страшенно хвилююся, а ще… почуваюся вдячно. За її Стьопчика… За те, що вона розповідає історію свого хлопчика. І мені щоразу хочеться ділитися нею з вами. Бо то мрія матері — ​аби її шістнадцятилітнього сина, по суті ще дитину, але надзвичайно мужню, пам’ятали

Цей хлопчик міг стати найкращим воротарем України.  І не тільки. Клята війна забрала все...
Цей хлопчик міг стати найкращим воротарем України. І не тільки. Клята війна забрала все...

 

«Белобрысый, веселый, общительный, не всегда послушный»

Степан — ​учень Краматорської загальноосвітньої школи № 12. Наприкінці липня 2014- го повертався додому, і в Донецьку його захопили в полон нелюди зі збройного бандформування, по-звірячому били, катували, знущались, а потім розстріляли. Стьопа стійко виніс усе й до кінця залишився справжнім українцем. Яким він був? Що любив? Чим захоплювався? «А почитаймо, як він сам про себе написав у творі, коли йому було 9 років», — ​каже мама Сталіна Чубенко, яка в пам’ять про сина видала збірку «Я понял смысл жизни…»

«Знакомтесь, это я! Белобрысый, веселый, общительный, не всегда послушный. Имя у меня интересное — Степа. Так зовут и моего дедушку. Считаю, что мужчина должен быть сильным, поэтому уже три года серьезно занимаюсь греко-римской борьбой. В свободное время очень люблю играть в футбол, являюсь фанатом команды «Шахтер», езжу на футбольные матчи, мечтаю стать футболистом, и еще я очень люблю свою семью: маму, папу, братика Андрюшку, дедушку и тетю. Кошку я тоже люблю, но меньше. Вот если бы мне разрешили завести собаку… Завтра пойду в любимую школу».

Стьопа вчив менших від себе грати у футбол

Він так захопився цим видом спорту, що мріяв пов’язати з ним свою долю. Батьки підтримували його і всіляко допомагали.

У кожного є друзі, але коли тобі насправді погано, тільки батьки зрозуміють і пробачать.

«Для мене професія мрії — це футболіст, — писав Стьопчик у шкільному творі. — Я вже досить довго граю у футбол і стою на воротах за ФК «Краматорськ». Раніше — ФК «Авангард» та ДЮФК. Ця гра з дитинства є для мене однією з найбільш важливих речей у житті. Мене приваблюють пристрасть, азарт і… солодкий смак перемоги. Бувають і поразки, але їх потрібно пережити і йти далі».

«Цінуйте своїх батьків!»

«Мама і тато — це найважливіші слова для усіх нас, — пані Сталіна зберігає кожен твір сина, написаний у школі. — Завдяки їм ти народився, завдяки їм робиш перші кроки, ідеш до школи. Вони оберігатимуть тебе протягом усього життя. У кожного є друзі, але коли тобі насправді погано, тільки батьки зрозуміють і пробачать. Колись їм доведеться відпустити тебе у доросле життя, де буває дуже важко, але й там найрідніші люди завжди підтримуватимуть та допомагатимуть. А коли їх не стане, лише тоді усвідомиш, чим вони були для тебе і що ти втратив. Цінуйте своїх батьків!».

16-літній учень допомагав дитячому будинку «Антошка»

Стьопа започаткував краматорську лігу КВК і у складі команди їздив захищати честь міста в Сєвєродонецьк, Кременчук. На жаль, свою роль у театрі «Еспада» зіграти не встиг — через обстріли, які розпочалися в місті, виставу відмінили. Але акторську майстерність розвивав у школі: жодного заходу не проходило без його участі. Друзі згадують, який він був веселий, добрий, сміливий, справедливий… І чудовий організатор. Познайомився з директором й у свої шістнадцять допомагав разом із товаришами малятам. Після одного з відвідувань створив презентацію, щоб привернути увагу до проблеми покинутих дітей. У пам’ять про Стьопу учні школи зібрали та передали подарунки до дитячого будинку «Антошка».

Маленька книжка про велику людину

… Говоримо про збірку «Я понял смысл жизни…», автором якої мама зробила сина, адже надрукувала в ній його твори, вірші, роздуми… Є там і такі слова:

Я — звичайний українець,

І я мрію про одне,

Щоб на прапорі воліло

Завжди жовте й голубе.

У цих словах — глибока мудрість і вболівання за долю країни 16–річного юнака, якого закатували бойовики за синьо–жовту стрічку і шарфик «Карпати»… Але звідки у нього такі переконання?

Мама пригадує, що у 5 років улюбленими книгами сина були казки Корнія Чуковського. «Майстра й Маргариту» прочитав у 7–му класі й навіть зробив виписки у своєму щоденнику. Захопився історією України. Відкрив для себе «Залишенця» Василя Шкляра. У 2014–му він виступав на конкурсі читців, де став лауреатом. Небагато хто знає, що пішов туди з високою температурою, щоб не підвести школу…

Стьопа нагороджений волонтерським орденом «Народний Герой України», державним орденом «За мужність» III ступеня, медаллю від митрополита Філарета «За жертовність та любов до України», нагрудним знаком «Кров за Україну». У пам’ять про нього проводять футбольні турніри, конкурси дитячих репортажів, є експозиції у Київському та Краматорському музеях. А ще відкрили меморіальні дошки у школі та на стадіоні, навіки закріпили номер перший в ФК «Авангард»…

Більше про Степана Чубенка читайте в іншій нашій публікації — «Подзвоню пізніше. Люблю вас… Стьопчик». Тепер він завжди номер «один» («Цікава газета на вихідні», 12 грудня 2019 року, № 50).


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.