Чому ж діти брешуть...
Скажи правду, будь ласка. Колонка Оксани Коваленко
— Ти знову обманув мене. — Так сталося. Не хотів тебе засмучувати. — Але рано чи пізно неправда все одно вилазить, як шило з мішка. Ти ще не переконався в цьому?
Наш із сином діалог звучить однотипно роками. Колись він засвоїв «мудрість», що ліпше похитрувати, коли щось начверив. Мовляв, дасть Бог, обійдеться. Я досі міркую, за яких обставин він закріпив цю думку як життєвий досвід. Навіть думаю, що є ген, відповідальний за обман. Утім, у дослідженнях на цю тему цілком ясних даних немає: психологи, які проводили тести із сестрами й братами, відзначали, що деякі діти з одних сімей у рази частіше за інших кажуть неправду, але це може бути і вплив оточення (сім’ї чи друзів). Однаково ця тема є гарячою для більшості батьків. Гарні новини в тому, що тати й мами таки є вагомим важелем впливу на чесність синів та доньок, на їхнє бажання опиратися цілком зрозумілій потребі «піти легшим шляхом» в екстремальній ситуації.
«Чому діти брешуть» — так назвав свою книгу Пол Екман, дослідник і автор бестселера «Теорія брехні». Цікаво, що на початку видання він чесно зізнається, що під час написання твору його зумів обдурити 13–літній син, з яким вони з дружиною будували стосунки на повній довірі. Екман ділиться, що його прикро вразила не стільки суть обману, скільки сам факт. Він почувався ображеним і гнівався. По собі знаю, що саме ці емоції заважають тверезо обговорити з дитиною проблему: крик чи сльози показують дитині, що вона розсердила батьків, що неправда — це погано, але не дають змоги дорослому з’ясувати мотиви обманщика. Пол Екман наполягає, що дорослим дуже важливо знати причини, через які нам збрехали. Знати, щоб обговорити це з дитиною і заохотити її більше довіряти рідним. (Йдеться не про відносно безпечну «білу» неправду, більш корисну, аніж неприємну. Приміром, похвалити чийсь подарунок, вважаючи його непотрібним, це ввічливо, хоча то найсправжнісінька брехня).
Пол Екман наполягає, що дорослим дуже важливо знати причини, через які нам збрехали. Знати, щоб обговорити це з дитиною і заохотити її більше довіряти рідним.
Серед найпоширеніших мотивів дітей, які кривлять душею, на першому місці — уникнення покарання. Якщо у домі прийнято лупцювати чи ображати за ненароком розбиту вазу, то готуйтеся до неправди. Не хочеться дитині потрапляти «на килим», і коли батьки ставлять надто високі вимоги, неадекватно реагують на погані оцінки. Але є ще й брехня задля захисту приватності свого життя (в основному у старших класах школи), є неправда заради хизування, демонстрації своєї сили, а є неправда заради «спортивного» інтересу. На щось можна не реагувати, а щось потребує довгої й спокійної розмови (іноді й не однієї). Мені допомагають спогади про себе у віці моєї дитини. Зрозуміти іншого легше, коли знаєш, які емоції він переживає. Розуміння допомагає і співчувати, і залишатися вимогливою, підбирати покарання. Ця тема надто глибока, тож більше читайте у наступному номері.
Запрошую також ділитися тим, як ви заохочуєте дітей до чесності, за допомогою електронних адрес: [email protected] або ж [email protected]. Також є поштова — у газеті.
