Курси НБУ $ 39.00 € 42.16
Колесо історії: у ХХ столітті інший Кармелюк наводив жах уже на більшовиків

Отаман Кармелюк залишив нам і дуже цінні та змістовні «Записки повстанця». Микола Шляховий, онук Марка Шляхового, цілує меморіальний барельєф свого діда на будинку Будаївської волосної управи (тепер Боярський будинок культури на Київщині).

Фото uk.wikipedia.org.

Колесо історії: у ХХ столітті інший Кармелюк наводив жах уже на більшовиків

Мабуть, усі чули про легендарного Устима Кармелюка, та, на жаль, мало хто знає, що через сторіччя саме таке псевдо мав інший український герой, бойовий шлях якого проліг через Київський, Васильківський, Таращанський, Канівський та Уманський повіти Київської губернії. Це отаман 2-ї Київської повстанської селянської дивізії, козак 1-ї Дніпровської повстанської дивізії отамана Зеленого, штабний працівник 2-го партизанського загону полковника Павловського, активний борець за автокефалію Української православної церкви Марко Шляховий

Народився отаман Кармелюк 1887 року в селі Глеваха Київської губернії, в родині волосного старшини Семена Шляхового. Під час Першої світової війни служив у 

9-й кавалерійській дивізії. Після Лютневої революції брав активну участь в українізації частин російської армії. Наприкінці 1917-го на Румунському фронті очолив Український армійський комітет 8-ї армії. На початку 1918-го працював у «міністерстві торгу і промисловості Центральної Ради», а в добу гетьманату — ​«у штабі генерала Олександра Осецького». У лютому 1918 року згідно з указом, підписаним отаманом Українського куреня Вільного козацтва Іваном Горемико-Крупчинським, Марко Шляховий-Кармелюк був призначений комісаром Будаївської волості, де відразу почав наводити лад. Зокрема, підписав наказ про роззброєння, «аби вся зброя, яка єсть у кого на руках, як-то: рушниці, револьвери і т. ін. було здано в волость», та повернення в обіг грошових знаків УНР — ​«позаяк влада в Українській Народній Республіці вернулась до Центральної Ради, всі гроші, які були випущені до бунту большевиків, дійсні. Наказую всім у всіх справах їх приймати і міняти». На жаль, сподівання, що «час панування грабіжницько-большевистської зграї у нашому рідному краї минув», не справдились. Червоні повернулися. Марко Шляховий згадував слова однієї жінки з Глевахи про російських окупантів: «Це — ​як татарва, та скажені, мов чорти, і командує ними таки той, лукавий, бо хіба не казав мені: «Викінь ікони с хати, а то паб’ю». Тож не дивно, що коли 27 березня 1919-го отаман Кармелюк разом зі своїми братами Іваном та Давидом організовував антибільшовицьке повстання, їм усіляко допомагали селяни. Адже «вони розуміли: ми билися з нехристами і тими, що лаються в бога та церкви гудять», — ​писав Шляховий.

25 квітня 1919-го в містечку Германівці відбувся Селянський з’їзд Київського та Васильківського повітів. Член ЦК УСДРП (незалежних) Михайло Авдієнко запропонував резолюцію, в якій закликав боротися не тільки проти російських більшовиків-комуністів, а й проти «буржуазної» Директорії. На що отаман Марко Шляховий-Кармелюк відповів: «Отим самим петлюровцем і агентом Директорії являюсь також я і мої делегати-козаки, і вся моя частина єсть частиною, яка, оперуючи в тилу ворога, відновлює вчорашню владу українського народу — ​Директорію. 2-га дивізія орієнтується тільки на Директорію, Петлюру і його фронт». А самому Авдієнку дорікнув, що «не йому, який бігав у Харків до Раковського переймать комісарські портфелі […], не їм, мовляв, українським «незалежним» соціал-демократам, яких нарід до того ж зовсім не знає, крутити йому голову і збивати його спантелику. Селянство розуміє одно: вчора була влада Директорії, а сьогодні — ​російських большовиків, і коли ми, селяни, б’ємось із владою сьогоднішньою, то, значить, ми відновляємо владу вчорашню».

31 серпня 1919-го отаман Кармелюк був одним із учасників історичної суперечки, яка завершилася збройним конфліктом, коли денікінці хотіли на балконі міської Думи у Києві поруч з українським повісити російський прапор.

1920 року Марко Шляховий написав «Записки повстанця», в яких розповів про отаманів Зеленого (Данила Терпила), Бурлаку (Овсія Гончара), Юрка Тютюнника, Гейченка з Кагарлика, Дьякова з Янівки Ставянської волості Київського повіту.

Коли 27 березня 1919-го отаман Кармелюк разом зі своїми братами Іваном та Давидом організовував антибільшовицьке повстання, їм усіляко допомагали селяни.

За завданням українського підпілля Шляховий працював головою Будаївського волосного ревкому та завідувачем відділу освіти Будаївського волосного виконкому, а також інспектором продовольчого податку. У цей час він підтримував зв’язок з боївкою отамана «Гайового» (Івана Грисюка). Місцеві комуністи регулярно скаржаться владі Київського повіту, що Шляховий — ​«петлюрівець» і пов’язаний із повстанцями. У відповідь на доноси він писав: «Я, безумовно, єсть оборонець національних інтересів нещасного українського народу».

Згодом Марко Шляховий взявся відновлювати Українську православну церкву. На 14 серпня 1921 року він як голова Будаївської волосної Церковної ради (УАПЦ) скликав волосний церковний собор, який мав розпочатися о 12.00 у Боярському технікумі бджолярства. Та саме в цей час отамана Кармелюка застрелили. Начальник секретної особливої частини Київської ЧК Пєрцов стверджував, що його було вбито «бандою Сліпченка». Однак зараз багато хто вважає, що це справа рук чекістів. Адже створення Української автокефальної православної церкви ніяк не входило у плани більшовиків. Не могли окупанти пробачити Кармелюку і збройних виступів за незалежність України та подальшої громадсько-релігійної діяльності.

Його іменем названо вулицю у рідній Глевасі та Боярці. В останній 1 листопада 2014 року на будинку, де колись була управа Будаївської волості, встановлено меморіальну дошку Маркові Семеновичу Шляховому — ​отаману Кармелюку. У її відкритті взяли участь онук Микола і правнук Володимир Шляхові та члени їхньої родини, яких і досі односельчани називають Кармелюками.

Ольга ВЕКЕРИК.

Нагадаємо, гетьман, маючи 65 літ, по вуха закохався у свою похресницю.

Telegram Channel