«Не зійшлись ми з Нею тінями…» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.47 € 33.96
«Не зійшлись ми з Нею тінями…»

«П’ять кольорів тіні» Анатолія Махонюка: колір долі, життя, розлуки, зламаної гілки і неба.

Волинь-нова

«Не зійшлись ми з Нею тінями…»

Проникливо? Влучно, хоч і кількома словами? До сліз?! Переконаний, ці слова ще кілька днів не відпускатимуть вас. Але перш ніж оголосити їх автора, нагадаємо завдання, яке нас до нього привело

«Гарбуз із секретом» –  40 (2020)

І … (пропущено) моя

Вже знала

Її кроки.

Якщо ви розгадаєте пропущене слово, то цей верлібр зазвучить ще ніжніше. Взято його зі збірки чудового, але, на жаль, маловідомого поета. Надзвичайно щирого! І з неймовірно складною і несправедливою долею. Але попри обмеження хворобою активно подорожував світом, у ньому він бачив багато чого наскрізь. І розгледів цей образ. Не просто розгледів, а надав йому кольорів долі, життя, розлуки, зламаної гілки і неба, де зараз і перебуває. Мурашки пробігають по тілу, коли читаєш:

Вона і … (пропущено) своєю

Могла мене зігріти.

Це пропущене слово (не душа), пов’язане і з театрами, і з різними частинами доби, і з тим, що відрізняє нас від потойбічних персонажів, і якщо глянути на небо, то із Сонцем і Місяцем…

Що за слово ми заховали у гарбузі?

А далі я не можу стриматися, а одразу надаю слово пані Тетяні Решетило зі славного села Гуляйполе Катеринопільського району Черкаської області.

«І тінь наша

Прописана

За адресою

Нашою.

(Анатолій Махонюк).

За кожною людиною все життя ходить її тінь — тінь добрих чи поганих вчинків, тінь зроблених або незроблених справ, тінь щирих або нещирих слів, тінь світлих і темних думок. І як би ти не намагався — від своєї тіні не втечеш. Вона твоя і вона з тобою, допоки ти живий…

А почала я свого листа із цих міркувань тому, що саме слово «тінь» заховалося цього разу в гарбузі. Тепер про те, як до цього додумалася. Як завжди, уважно перечитала завдання кілька разів і… засмутилася, бо вставити слово у верлібр (вільний вірш, неримований віршорядок) не так просто, як здається. Поети, як і художники, мають своє бачення кожного предмета, почуття, ситуації… Одним словом, як сказав би митець: «Я так бачу». Але як би там не думалося, а розгадувати завдання потрібно. ☺ Далі я звернула увагу на такі моменти: після першого верлібру завершений перелік кольорів слова, яке нам потрібно відгадати, а саме – 5; після другого верлібру – нескінченний перелік, тобто загадане слово пов’язане не тільки з тим, що перелічив у завданні пан Гарбуз, а ще з багатьма іншими предметами чи явищами. Тому зробила висновок: кольори душі, життя, розлуки, зламаної гілки, неба пов’язані або з віршем, або зі збіркою віршів, про які мені нічого невідомо. І почала з усіх боків розглядати слова після другого верлібру. Особливо мене «зачепило» те, що цей предмет пов’язаний із тим, що відрізняє нас від потойбічних персонажів. Почала перебирати: живі — неживі, дихання — не дихання, теплі — холодні, з душею — без душі… І раптом збагнула: потойбічні істоти, на відміну від нас, не мають тіні. Все склалося — слово ТІНЬ ідеально підійшло, як у верлібр, так і до всього того, що перелічено в завданні.

 Хвороба підкорює тіло та нівечить життя, але вона не в змозі зруйнувати справжню душу.

Слово знайшлося, але мені забаглося знати ще й поета та почитати його вірші. Тут уже звернулася до дядька Гугла: ввела у пошук «п’ять кольорів тіні», і надії справдились — ці рядки взято у волинського поета Анатолія Махонюка із його збірки верлібрів «П’ять кольорів тіні», які я з превеликим задоволення прочитала. Справді, вірші красиві, глибокі, неймовірно ніжні і правдиві. Творчість Анатолія Махонюка пройнята любов’ю до всього людяного, щирого, духовного. Його поезія манить і захоплює якоюсь незвичайно проникливою самобутністю, довершеністю, змістовністю. Крім того, звичайно, я прочитала і про життя самого поета. І була вражена до сліз його долею і долею його сестер та неймовірною мужністю, жертовністю та відданістю їхніх батьків. Бо для батьків нема більшого нещастя, як горе чи недуга дитини. А тут четверо нащадків – і всі хворі, всі не можуть ходити і повноцінно жити, всі на інвалідних візках (дистрофія м’язів). Каліцтво фізичне – тяжкий хрест, коли щоденне випробування стає певною нормою для самої людини та її близьких. Хвороба підкорює тіло та нівечить життя, але вона не в змозі зруйнувати справжню душу. Адже душа правдива, щира, українська буде завжди жива. Кажуть, якщо Бог забирає щось одне, то обов’язково дарує інше. У випадку сім’ї Махонюків це справдилося. Анатолій став володарем поетичного слова, а його сестри – талановитими вишивальницями, які не раз брали участь у виставках і перемагали. За своє життя вони вишили близько 300 неймовірних рушників.

На жаль, на 53–му році життя, у 2016–му, душа поета відлетіла на небо, а тіло перестало страждати. А в спадок нам лишилися його чудові вірші, які неодмінно треба читати і перечитувати. Насамкінець хочеться подякувати пану Гарбузу за знайомство з такою довершеною поезією».

І вам дякую, пані Тетяно, що наша гра відкрила вам ще одну неймовірну планету на ім’я Людина. Навіть цілу родину планет! Без сумніву, ви заслужили на перемогу в конкурсі пошуку історій правильної відповіді і стаєте володаркою 150 гривень.

А щоб визначити, кому вручити ще дві купюри із зображенням Тараса Шевченка серед авторів 8 sms–повідомлень із правильною відповіддю «ТІНЬ», знову вдалися до жеребкування. І нам у цьому допоміг легендарний чоловік — засновник і багаторічний керівник хорової капели «Посвіт» Ростислав Кушнірук, який нещодавно презентував свою книгу спогадів «А ми тую червону калину підіймемо…».

Міцна ковальська рука 90–річного Ростислава Григоровича, а на засланні в Сибіру йому доводилося працювати в кузні (то вже потім став музикантом), виявилася щасливою для Марії Книш із села Смідин Старовижівського району Волині та Анатолія Скальта із міста Жмеринка Вінницької області.

Переможців просимо надіслати на адресу редакції копії першої та другої сторінок паспорота (чи ID–картки), а також ідентифікаційного коду.

Час оголошувати нове завдання.

«Гарбуз із секретом» — 44 (2020)

Зізнаюся, вже з добрий місяць читаю одну книгу (колосальна праця, а не якесь дешеве чтиво, напевне, наймасштабніша в нашій сучасній літературі) про край, який славиться особливими деревами. І між 30–ю і 530–ю сторінками розповідається в ній один епізод із весілля, яке відбулося понад століття тому. 37–річний удівець брав собі за дружину чотирнадцятилітню дівчину з багатодітної сім’ї. На столі перед весільним князем і весільною князівною були традиційні для того часу і місцевості страви. Молодий і молода все їли з одної миски. Але до однієї страви вони не мали права торкатися, щоб не пропала між ними любов. Саме цей наїдок сьогодні ми і заховали.

Популярна страва і нині. Але, звісно, не всім подобається. Навіть приказка про неї використовується у негативному, хоч і гумористичному відтінку. Проте й українці, і поляки, і румуни, й білоруси, і росіяни вважають її своєю національною. Готується не дуже швидко. Буває також пісного варіанту. У нашій мові має колоритні назви–синоніми.

Що за страву ми заховали в гарбузі?

Відповідь треба надіслати до 6 листопада тільки у вигляді sms–повідомлення на номери: 0501354776 і 0672829775 (наприклад: «Коронавірус», «Три ведмеді», «Петро Порошенко»).

Увага: з одного номера можна відправляти лише одне sms! Цей номер і братиме участь у жеребкуванні при розіграші призових 200 гривень, якщо правильних відповідей буде більше двох. А ще спеціальний приз — 150 гривень — отримає той, хто в листі на поштову адресу (43 025, Луцьк, просп. Волі, 13) чи електронну (tsikava.gazeta@gmail.com) найяскравіше опише, як шукав відповідь.

Будьте здорові!

Грицько ГАРБУЗ.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.