ГЕНЕРАЛ БРУСИЛОВ ВІНЧАВСЯ У КОВЕЛІ

Ковель — найбільший транспортний вузол на Волині, тому й не дивно, що це містечко через важливість його стратегічного значення знаходилося в центрі військових дій як у Першу світову війну, так і в Другу. Але мало хто знає, що російський полководець генерал Олексій Брусилов — організатор успішного наступу Південно-західного фронту — у Ковелі здобув перемогу ще на одному фронті — особистому. Церемонія вінчання з другою дружиною Надією Желиховською відбулася саме у волинському місті Ковелі

Наталія ДУДКА

У 1884 році Брусилов одружився на Ганні Гагенмейстер, племінниці свого названого дядька. Шлюб був влаштований з врахуванням загальносімейних інтересів, як сам згадував. У 1887 році у них народився син, якого також назвали Олексієм. Та через два десятки років сімейного життя дружина зненацька померла. Брусилов важко пережив втрату. Він переїжджає до Любліна, де служить командиром 14-ого армійського корпусу. Видний генерал, який посідав в ієрархії губернського міста високе становище, запропонував руку 45-літній Надії Володимирівні Желиховській. Саме в неї у молодості він був таємно закоханий, але потім майже на 20 років утратив з виду. І ось він довідується, де Надія живе тепер.
Прийнявши рішення, Брусилов діяв енергійно, як звик діяти під час військових операцій. Ця, почата восени 1910 року, стрімка наступальна операція на особистому фронті стала своєрідним прообразом подій влітку 1916 року: та ж приголомшуюча нетрадиційність задуму, та ж продумана старанність підготовки, та ж рішучість у ході здійснення. У цьому сенсі історія одруження Брусилова становить визначний інтерес для розуміння особистості полководця.
Між Брусиловим та Желиховською зав’язується листування . Після “артпідготовки” у перших листах 16 жовтня він надсилає рішучого листа з пропозицією руки і серця. Желиховська вагалася. Але бомбардування листами продовжувалося. Відбулося побачення. Згода Желиховської перевела підготовку до одруження, кажучи мовою військових, у практичну стадію. Генерал розробив детальний план вінчання. З огляду на те, що штаб його корпусу був розташований у Любліні, а Желиховська жила в Одесі, місцем вінчання призначив Ковель, де сходилися залізничні лінії з цих міст і був дислокований підлеглий Брусилову драгунський полк. Приблизно сім годин — час між прибуттям у Ковель потяга з Одеси і відправленням потяга на Люблін — приділялося на церемонію вінчання і одруження взагалі.
Кадровий військовий, для якого дотримання відповідного одягу було важливою справою, інструктує в листі майбутню генеральшу: “Май на увазі, що вінчатися жінка повинна з покритою головою, такий церковний статут. Тому, що ти вінчаєшся в дорожньому, а не у весільному платті, потрібно буде тобі мати і (не знаю, як це у вас називається) чепець або не надмірно високий і широкий капелюх на голові”.
Вранці 23 листопада 1910 року генерал Брусилов зустрів свою наречену на вокзалі в Ковелі. Вінчання відбулося в церкві драгунського полку. Наречений був у блискучому парадному мундирі, наречена — у сірому дорожньому платті і білому капелюсі. На вінчанні були присутні тільки кілька свідків. Обряд відбувся в намічену годину і пройшов точно за планом.
У листах додому Брусилов уже 90 років тому, 1916-ого, вів свою хроніку наступу, фіксував самопочуття в дану хвилину, давав відверті оцінки подіям і людям. Ось що писав 30 червня: “Бої надзвичайно важкі, і поки просуваємося дуже повільно. Ковель дається дуже важко. Усвідомлення того, що нині відбувається щось вирішальне і що від нього залежить доля кампанії, змушує мене напружувати всі сили розуму і волі... Ні про що, крім бойових дій, думати не можу”.
Ще через два дні, 3 липня: “На фронті моєму надзвичайно важко. Несу величезні втрати й атакують нас дуже... Тримаємося й утримуємо захоплене, але вперед рухатися не можемо. Хочу, однак, спробувати і завтра перейду в загальний наступ... У всякому разі це краще, ніж стояти на місці і відбиватися”.
Дев’ятого липня Брусилов писав дружині: “Наші справи йдуть, дякуючи милості Божій, добре, і мої дві армії вийшли на Стохід. Тепер питання — взяти Ковель... Наш з тобою Ковель... Зроблено все, щоб був успіх, інше — у руках Божих... Щодня молю Бога за послання моїм військам милості. Адже, подумай, своїм наступом я перекреслив усі карти австро-германців...”.
Ось так тоді невелике волинське містечко Ковель стало на перехресті зоряних шляхів військового успіху та особистого щастя видатного полководця. На жаль, здобути Ковель у 1916 році йому не вдалося. І побувати в церкві, де відбулося його вінчання, не судилося.