«Під руками відчуваю всі проблеми з хребтом», – незряча жінка-масажист творить дива - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.76 € 33.49
«Під руками відчуваю всі проблеми з хребтом», – незряча жінка-масажист творить дива

Фото із сайту suspilne.media.

«Під руками відчуваю всі проблеми з хребтом», – незряча жінка-масажист творить дива

«Мій діагноз — глаукома 3–4 ступеня, це вже 0. Це значить, що я зовсім не бачу, не маю зору 100%. Повна пітьма. Траплялося таке, що переді мною обрив був. На щастя, мені допомогли. Якби не сказали, що там викопали котлован, упала б у ту яму. Бувало, що й на дорогу вийду, а машини проїжджають повз мене. Розумію це і намагаюсь тротуар знайти. Або самостійно, або люди підкажуть», — розповідає чернівчанка Руслана Шлек–Коломіна, незряча з дитинства (на фото)

Однак такі ситуації Руслану не лякають, бо вона не хоче сидіти вдома, наче в клітці. Хоч каже, що після закінчення спеціалізованої школи-інтернату їй було важко адаптуватися, погано орієнтувалася на вулицях і боялася самостійно ходити містом: «Я вийшла з інтернату непристосованою до життя. Так, ми гуляли, відвідували театр, їздили на екскурсії. Але дорогу переходили лише біля школи, де могла проїхати одна машина».

Руслана ходить на роботу сама і знає кожну перешкоду на шляху до поліклініки.
Руслана ходить на роботу сама і знає кожну перешкоду на шляху до поліклініки.

 Тож мама вчила її, як дійти до зупинки транспорту, доїхати додому. Зараз Руслана їздить на роботу сама. Вона знає кожну перешкоду на шляху до поліклініки, рахує зупинки, щоб вийти у потрібному місці. Коли трапляється щось незвичне — ​просить когось допомогти.

За словами Руслани, мама завжди налаштовувала її на те, що потрібно мати освіту, професію, заробляти гроші і бути з людьми. Спочатку дівчина хотіла стати перекладачкою з румунської або німецької. У 2008-му навіть склала іспити та вступила до Чернівецького університету на заочну форму. Однак від цієї мрії довелося відмовитися.

Чернівчанка розповідає, що довго не могла знайти роботу. Працедавці боялися, що жінка не впорається, і не розуміли, що таким людям теж потрібне місце під сонцем. 

«Було важко, мені ніхто з викладачів не допомагав. Мама теж не могла нічого підказати. Вона — ​румунка й українською читає погано», — ​згадує Руслана.

Після першої сесії вона покинула університет і вступила до медичного коледжу. Там якраз на навчання лікувального масажу набирали спеціальну групу людей із порушеннями зору.

«У медколеджі нам начитували лекції на диктофон, і ми їх конспектували шрифтом Брайля. Це було класно, тому що я не залежала від мами», — ​каже Руслана.

Чернівчанка розповідає, що довго не могла знайти роботу. Працедавці боялися, що жінка не впорається, і не розуміли, що таким людям теж потрібне місце під сонцем. Та зрештою в неї вийшло — ​влітку буде сім літ, як вона працює в міській поліклініці.

Читати також: У руках волинянки отруйний борщівник виграє мелодію дощу

 

 «Я пів року намагалася сюди влаштуватися. Приходила, пояснювала, що мені необхідна ця робота. Без кінця твердила, що готова працювати навіть за невелику зарплату. Помаленьку все стало на свої місця. Всі зрозуміли, що орієнтуюсь непогано. Нічого складного в тому немає, — ​каже масажистка. — ​У нас дуже розвинуте відчуття дотику, і тому, якщо говорити про масаж, я під руками відчуваю всі проблеми із хребтом. І з колективом здружилась. З усіма у гарних стосунках. Є пацієнти, які від початку зі мною. А є такі, що по три-чотири роки ходять. Люди по-різному реагують. Але я навчилася стояти за себе, робота мене загартувала, зробила жорсткішою».

Своїм знайомим, які мають інвалідність, жінка постійно радить теж працювати, виходити хоча б у магазин. Через це вони на неї ображаються, мовляв, бажає їм зла.

«Можу сказати, що боятися не треба, у міру сил потрібно шукати себе. Бо який толк, що ти боїшся? Сидиш удома і все. А так хоч буде спілкування», — ​впевнена Руслана Шлек-Коломіна.

За матеріалами hromadske.ua, shotam.info, suspilne.media.

Ольга ВЕКЕРИК