«Ну і хто ж батько твоєї дитини?» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.67 € 33.67
«Ну і хто ж батько твоєї дитини?»

«Іван завжди мріяв про велику сім’ю, і я була не проти».

Фото із сайту pixabay.com.

«Ну і хто ж батько твоєї дитини?»

Свого майбутнього чоловіка я зустріла на вечірці. Покликала мене туди моя подруга. Оскільки на вечір п’ятниці залишатись на самоті не хотілось, я залюбки погодилась. І хоч нікого з присутніх не знала раніше, але мене добре прийняли у цю компанію. Серед них був й Іван. Ми відразу сподобались одне одному, тому домовились про побачення наступного дня у тихішому місці. Так ми й стали нерозлучними…

Наші стосунки розвивались у швидкому темпі, бо вже через рік ми стали жити разом. І хоча офіційно не були одружені, але вважали себе сім’єю. Незважаючи на те, що ми з Іваном були цілком щасливі, ні моїх, ні його батьків не влаштовувало те, що наш союз не узаконений. Тому врешті-решт на шостому році нашого спільного проживання Іван зробив мені пропозицію.

Як тільки ми одружились, то стали планувати дітей. Більшою мірою це була ініціатива Івана, адже він завжди мріяв про велику сім’ю, а я була загалом не проти. Поставились до цього дуже серйозно: почала вираховувати овуляцію та робила спеціальні тести. Але як не старались, за більш ніж два роки регулярних спроб у нас нічого не виходило.

Недалеко від нашого міста була дуже хороша клініка репродуктивного здоров’я, а тому я вирішила записатись на прийом. Мене обстежили, взяли безліч аналізів і вже через 3 дні дізналась результат. Після невдалих спроб я була в розпачі, тож і не сподівалась на позитив. Однак лікар повідомив, що я повністю здорова і готова до зачаття дитини. Але тепер він захотів обстежити й Івана. Я довго думала, як переконати в цьому чоловіка, але, на диво, він і сам був не проти.

Уже за кілька днів його попросили приїхати за висновками. Чоловік довго не повертався та не відповідав на дзвінки. Я хвилювалась. І ось, коли вже давно перевалило за північ, Іван все ж з’явився і дуже сп’янілий. Повідомив мені, що не може мати дітей.

Врешті-решт на шостому році нашого спільного проживання Іван зробив мені пропозицію.

Усю ніч я так і не змогла заснути. Обдумувала, які ж варіанти у нас є, а вранці вирішила – ми візьмемо немовля, від якого відмовились батьки. Коханий погодився з моїм рішенням, але єдиною умовою було, щоб про це ніхто не дізнався.

Жили ми достатньо заможно, працював чоловік віддалено, а тому проблем із тимчасовим переїздом в інше місто не виникло. Усім сказали, що в Івана термінова поїздка по роботі на декілька місяців, а тому я поїду з ним.

До цієї справи ми підійшли з усією відповідальністю та знайшли кваліфікованого юриста, що допоміг з оформленням потрібних документів. Через декілька місяців ми все підготували, а тому нам залишалось чекати на дзвінок із пологового будинку. І незабаром я вже побачила свою маленьку донечку Іринку.

По приїзді в рідне місто усім розповіли про нашу дитину. Ми з чоловіком стали прекрасними батьками. Догляд за малям не створював для нас жодних труднощів, ми насолоджувались своїм новим становищем.

Доньці був уже майже рік, коли я потрапила в лікарню. Раптово знепритомніла, а чоловік викликав «швидку». Мене обстежили й лікар зауважив: «Вашому здоров’ю нічого не загрожує, але вам, Іване, тепер слід потурбуватись, щоб дружина менше хвилювалась та не обтяжувала себе. Прийміть мої вітання, у вас буде дитина!» І поспішив до інших пацієнтів, а чоловік дивився на мене з неприхованою ненавистю: «Ти й сама знаєш, що я не можу мати дітей! Ну і хто ж батько твоєї дитини?»

Іван вперше говорив зі мною в такому тоні, а я й не уявляла, що можу відповісти. Усе життя була вірною своєму чоловіку і не думала про інших. З Іваном почувалася щасливою, він став зразковим сім’янином, завжди турбувався про мене і нічого не забороняв. Але під його злим поглядом та їдкими словами я не знала, що й сказати. Залишилась у палаті сама…

На декілька днів змушена була затриматись у клініці для повторного обстеження, але Іван так ні разу й не провідав. Я почувалась розбитою і не уявляла, як тепер жити. У день виписки чоловік теж не прийшов, й у мене не було жодних варіантів, де його шукати. Добралась додому ні жива ні мертва. Як би не намагалась тримати себе в руках, емоції врешті-решт взяли верх і я гірко заплакала. Доньку вирішила залишити у матері ще на один день... Невдовзі Іван з’явився на порозі із величезним букетом троянд та коштовною каблучкою. Виявилося, після тієї новини він відразу вирушив у клініку, де колись йому поставили цей страшний діагноз. І після повторної перевірки з’ясувалось, що тепер усе в нормі. Лікар запевнив, що ні тоді, ні зараз помилки немає, адже вони неодноразово все перевіряли.

Іван благав пробачити його за таку ганебну поведінку. Я була на сьомому небі від щастя і єдине, чим переймалась, – то це здоров’ям майбутньої дитини.

Через вісім місяців я вийшла з пологового будинку, тримаючи на руках абсолютно здорового синочка.

Христина ЧАРІВНА,
viddana.com.

Читайте також: Євросоюз дозволив вживати в їжу сушених борошняних черв'яків.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.