«У мене амбітна мета – ​зробити село своєї мрії», – волинська активістка - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.99 € 32.34
«У мене амбітна мета – ​зробити село своєї мрії», – волинська активістка

Фото з архіву Марти ТАТАРИНОЇ-ЛЮЛЬКО.

«У мене амбітна мета – ​зробити село своєї мрії», – волинська активістка

Жителька Рогожан Володимир-Волинського району Марта Татарина-Люлько (на фото) наполегливо працює над тим, аби інвестори прийшли в Устилузьку громаду

Проєкти, які переросли в добрі справи

Марта вибрала факультет «Фінанси та економіка підприємств» Луцького національного технічного університету свідомо. Мама працювала бухгалтером і, напевно, передала дочці любов до точних наук, планування, аналізу. Мріяла залишитися в обласному центрі молодим спеціалістом. Але, не маючи досвіду, нелегко кудись влаштуватися. Однак дівчина з тих, що не пасують перед труднощами. Подала документи на конкурс в обласну податкову адміністрацію — ​і виграла.

За рік роботи отримала колосальний досвід, можна було пробувати долати нові висоти. Але вийшла заміж за нововолинця і переїхала до шахтарського міста. Потім, теж несподівано, доля нанесла удар їхній родині — ​помер батько. Саме тоді молода сім’я вирішила повернутися в рідне село.

— Спочатку не могла зрозуміти, що я тут роблю. Бо, відверто кажучи, завжди хотіла звідти вирватися. Коли народився Петрик, згадала свою дитячу мрію, — ​розповіла молода жінка.

Прагнула зробити село гарним, затишним, з комунікаціями, асфальтівкою, сучасним освітленням. От, думала, якби була головою сільради, то все те втілила б у життя.

Плани про облаштування місця, де би сільські діти не згірш як міські могли гратися, виношувала пів року. Зібрала батьків — ​на ту пору в Рогожанах проживало 25 молодих сімей, розповіла їм про свій задум. Вони підтримали, хоча спершу казали, що це нереально. Для початку зібрали по 100 гривень з родини. Чимало обов’язків взяв на себе чоловік Сергій. Місцеві фермери посприяли з лісом, розрізали на бруски дошки, забезпечили металом. Батьки приходили допомагати, конструкції виготовляли самі. Врешті майданчик побудували.

Наступний проєкт, який стосується облаштування зупинок, написали разом із мамою. Жінка каже, бачила, як люди, чекаючи транспорту, мокнуть під дощем, снігом. Побудували, пофарбували — ​вийшло зручно і красиво. Тоді підтримала і районна рада. Громада теж не стояла осторонь. Саме після цього Марта зрозуміла, що люди їй довіряють, і треба не зупинятися, а йти далі.

Прагнула зробити село гарним, затишним, з комунікаціями, асфальтівкою, сучасним освітленням. От, думала, якби була головою сільради, то все те втілила б у життя.

Вчиться, щоб знати, як вирішувати проблеми

Коли на попередніх виборах кликали в депутати — ​відмовилася, бо не була впевнена, що це їй потрібно. Згодом переконалася, що громадська робота в органі місцевого самоврядування допоможе їй як активістці відкривати ті двері, в які раніше не могла достукатися.

— Я зрозуміла, що, навіть маючи великий потенціал й організаторські здібності, непросто буде реалізувати задумане. Тому при підтримці друзів вирішила балотуватися не лише в депутати, а й на голову Устилузької громади. Керівником не стала, а от депутатський мандат отримала, — ​згадує минулорічну осінь моя співрозмовниця.

Рік роботи в Устилузькій міській раді показав, що Марта як голова бюджетної комісії може втілити немало планів. Вона не лише вивчала теоретичну базу, а й виїжджала в усі 24 села, аби ознайомитися з громадою та установами, які знаходяться на її території. Зараз вона багато вчиться, працює в тимчасових комісіях, бере участь у громадських обговореннях різних питань. Пройшла конкурсний відбір по проєкту стажування в Любліні. А також зареєструвалася на сайті, де навчають, як стати корисним депутатом у громаді.

Першочергово слід зробити інвентаризацію доріг та інших інфраструктурних об’єктів, виготовити технічну документацію. 

Коли запитала пані Марту, над чим в першу чергу слід працювати устилузьким обранцям, у відповідь почула:

— Найбільше непокоїть стан доріг. Відрізок шляху Нововолинськ– Бортнів не витримує жодної критики. Через її вкрай поганий стан без сполучення залишаються села Лудин, Амбуків, Чорників.

Жінка показала стосик документів — ​листування з департаментом інфраструктури і туризму облдержадміністрації, Службою автомобільних доріг, аби добитися, щоб цю дорогу, а ще два мости включили в план ремонту. Не краща ситуація і зі сполученням сіл із Устилугом. Прикро, що в області не завжди орієнтуються в тому, яка ситуація на місцях. Тому першочергово слід зробити інвентаризацію доріг та інших інфраструктурних об’єктів, виготовити технічну документацію. Разом із тим провести аудит майна, яке знаходиться на території громади.

Потребує солідних вкладів водопровідно-каналізаційна система в Устилузі. Якість води там вкрай незадовільна, що створює багато проблем для потенційних інвесторів.

— А чи є в міської ради фінанси, аби провести ці роботи? — ​запитую.

— Основний дохід — ​це ПДФО, оренда землі, інші незначні платежі. Незважаючи на те, що є міжнародний перехід, інфраструктурні об’єкти, доходи від них ідуть в іншу громаду на Любомльщину, де зареєстровані.

А взагалі, на думку Марти Татариної, потенціал їхні села мають значний. Головне — ​вміти правильно його спрямувати. Дивно чути від деяких колег, що інвестор в Устилузьку громаду не прийде, бо це неприваблива територія. Тож завдання депутатів — ​зробити її такою, щоб інвестори ставали в чергу, адже тут є все — ​родюча земля, гарна природа, близькість до Європи, трудовий ресурс, багата культурна спадщина. Треба лише дуже захотіти. І Марта Татарина, мама трьох дітей, вірить, що усе задумане вдасться реалізувати.

Читайте також: Колишній депутат Луцької міськради став продюсером українського історичного фільму