Волинське село продали за кожух, а воно увійшло в світову історію - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.40 € 32.19
Волинське село продали за кожух, а воно увійшло в світову історію

Оригінал документа про продаж села Дажва князем Михайлом Роговицьким зберігається в Національному музеї в Кракові (Muzeum Narodowe w Krakowie).

Волинь-нова

Волинське село продали за кожух, а воно увійшло в світову історію

У маленьку Дожву на Турійщині не їздять автобуси. Нема ні садочка, ні школи, ні медпункту. Зараз важко уявити, що колись воно було містечком, і саме тут 350 років тому створили важливу для социніанського руху книгу. За легендою, назва Дожва з’явилася після заснування чеської колонії. Сюди начебто приїхали здебільшого старі чехи, які доживали в цій місцині свого віку. Утім і донині її мешканців називають дажевцями, а село — ​Дажвою. Адже саме з такою назвою воно пройшло свою більш ніж півтисячолітню історію

Сам король польський просив пана Колмовського не зловживати

Перша згадка про село датується 1475 роком, коли князь Михайло Іванович Роговицький продав маєток Дажва «на вічність зі всім: людьми, полями, сіножатями, болотами й дібровами» пану Федорові Оношку Вітонізькому за 200 коп широких грошей чеської монети, кожух бобровий, сукном «подприяний» і два возники сірі. Разом із Роговицьким свої печатки на листі продажному поставили пани Тихон Кисель і Михно Калусовський та князь Іван Курцевич.

Портрет Пйотра Моржковського – автора важливої для аріан праці «Церковна політика», створеної у 1646 році на синоді в Дажві на Волині.
Портрет Пйотра Моржковського – автора важливої для аріан праці «Церковна політика», створеної у 1646 році на синоді в Дажві на Волині.

 

Цікаво, що цей документ, який нині зберігається у Національному музеї в Кракові, може бути підробкою. У цьому переконували нащадки Михайла Роговицького — ​князі Ружинські, які хотіли викупити Дажву. У 1579­му вони подали скаргу, що Володимирський земський суд не взяв до уваги й не вніс у своє рішення тих протестів, які робив їх повірений Богуш Заяць­Луковський при розборі тяжби з Григорієм Колмовським і матір’ю його пані Михайловою Дубровською Ганною Козаченко. Останні показали на суді лист продажний князя Михайла Роговицького і дозвіл від намісника володимирського датою одного дня з продажем. Ружинські ставили під сумнів справжність цих документів і просили суд не враховувати їх. Вони стверджували, що Михайло Роговицький у 1475­му не продав маєток Оношку, а віддав у заставу. Однак суд їх прохання відхилив і залишив Дажву Колмовському.

За легендою, назва Дожва з’явилася після заснування чеської колонії. Сюди начебто приїхали здебільшого старі чехи, які доживали в цій місцині свого віку.

Утім, цього одіозного пана важко назвати порядним. Чого лише варта гучна справа, коли Григорій Колмовський оголосив юну красуню шляхтянку Настасю своєю збіглою служницею. Начебто та служила його матері у маєтку Новий Двір, де «наробила немало шкоди», вкрала її речі й втекла до пана Семена Круневича в Гнідаву. Обманом Колмовський одержав дівчину у своє підданство, зґвалтував її й силою утримував у власному маєтку майже п’ять років, поки тривав суд. Запам’ятався цей пан і значним перевищенням владних повноважень, коли був луцьким війтом. На нього постійно скаржилися і бурмистер, і райці, і міщани. Кілька разів надсилав Колмовському листи й король з вимогою не зловживати при судочинстві та збиранні поборів. Як бачимо, цей пан був ще тим пройдисвітом і дійсно міг отримати маєток князя Роговицького нечесним шляхом, підробивши документи.

Знаменита «Церковна політика» писалася на Турійщині

У ХVII столітті Дажва стала одним із культурно­просвітницьких осередків на Волині. Юрій Чаплич (син відомого земського луцького судді Федора Чаплича, меценат, один з організаторів громади социніан, засновник Кисилинської академії. – Авт.) відкрив тут філію Кисилинської академії. Заклад функціонував нелегально. Адже ще у 1644 році Люблінський трибунал видав постанову, за якою усі школи та громади социніан мали бути закриті та знищені. Достеменно невідомо, хто був першим ректором дажевського філіалу. Можливо, Ян Ціховський, якого у 1645­му призначили міністром аріанських зборів на Волині. Петро Суходольський надав йому житло і відповідне утримання. А вже наступного року Ціховський переїхав до пані Суходольської в Дажву, де був ректором школи з 1646 по 1649. Потім філіалом керували Граціан Стоїнський та Павел Ринєвський.

Пани Суходольські запровадили у Дажві великі збори социніан. Найвідомішим став синод 1646­го. Він відбувався за таких напружених умов, що делегати попрохали міністра в Чаркуві Пйотра Моржковського підготувати дайджест правил і звичаїв, які час від часу приймали служителі та церква. Той сумлінно виконав прохання і створив фундаментальну працю, яка згодом стала відома як «Церковна політика» чи «Порядок денний». Робота складалася з трьох частин, які містять опис устрою церкви, обґрунтування такої системи на основі Біблії, дослідження в історичному та теологічному контексті звичаїв й обрядів социніанців і порівняння їх з польськими та литовськими реформаторськими практиками. Рукописи були належним чином представлені синоду на затвердження, а потім передані меценатам та пасторам для доповнення й остаточного перегляду перед друком.

У червні 1658 року в Дажві відбувся останній у Речі Посполитій синод аріан (ймовірно, це були збори тільки керівників руху). А вже 20 липня сейм ухвалив постанову про вигнання всіх социніан з Речі Посполитої. Влада давала «братам­полякам» вибір: навернення в католицизм або конфіскація майна і вигнання. Аріани, які не відмовляться від своєї віри, мали залишити державу протягом трьох років. Після цієї дати приналежність до социніан мала каратися смертю. Згодом термін скоротили до двох років, а 10 липня 1660­го оголосили останнім днем перебування социніан у Речі Посполитій.

Доля вигнанців спіткала й дажевських аріан. Цього ж року майно Петра Суходольського і Олександра Чаплича (племінник чи син Юрія. Точно не відомо: обох звали Олександрами. – Авт.) у селах Дажва, Новий Двір, Теребіж та Нири було передане Стефанові Ліневському. А 3 травня 1661­го майно Андрія й Адама Чапличів у Дажві, Новому Дворі, Серкизові, Барибанді й Нирах — ​ловчому київському Станіславу Ковалевському. Також відомо, що пізніше в Кенігсберзькому університеті навчалися «утікачі­уніати» брати Самюель, Олександр і Богуслав Суходольські — ​«родина яких захищала антитринітарні громади в Дажві на Волині, і після вигнання з Польщі втікала до Пруссії».

Що ж до «Церковної політики», то вона довгенько мандрувала Європою і була опублікована майже через 100 років після її написання у Дажві. Оригінальний рукопис передали на надійне зберігання відомому аріанському вченому і богослову Семюелу Креллу. Згодом він перейшов до Джона Грашуйса з Амстердама. Потім — ​до Крістофера Брюкмана з Нюрнберга. Той передав його відомому лютеранському противнику социніанства Георгу Людвігу Едеру. Він відредагував рукопис, подаючи рясні нотатки з критикою социніанства, і врешті опублікував його у 1745 році в Лейпцигу та Франкфурті. Зараз примірники книги зберігаються у кількох бібліотеках Німеччифни, Іспанії та США. А нещодавно ще одна, не редагована версія рукопису була знайдена в місті Клуж­Напока. Ймовірно, він туди потрапив разом із архівами Кисилинської академії, вивезеними до Румунії після вигнання аріан.

То чи доживає зараз свого віку село Дожва? Думаю, ні. Зі ста чотирьох дажевців, які офіційно тут мешкають, — ​чимало молодих сімей і дітей. Саме вони творять нову сучасну історію нашого краю. Хтозна, можливо серед них є ті, хто ще прославить Дожву на всю Україну і світ. 

Читайте також: У Луцьку презентували фільм про УПА та нинішню війну з Росією.