«Синові вже три роки, а він не говорить» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.37 € 32.06
«Синові вже три роки, а він не говорить»

Директор інклюзивно­ресурсного центру Наталія Мороз — за спеціальністю психолог — теж з інтересом спілкується з дітками.

Фото Катерини ЗУБЧУК.

«Синові вже три роки, а він не говорить»

З такою, зокрема, проблемою звертаються батьки в інклюзивно­ресурсний центр, який другий рік працює в селі Боровне Камінь­-Каширського району. Крім логопеда, послуги дітям тут надають практичний психолог, дефектолог. У перспективі має бути й учитель лікувальної фізкультури. Про необхідність такого закладу в сільській місцевості ми розмовляли з його директором Наталією Мороз

— ­Хто зініціював створення інклюзивно­ресурсного центру?

— Це ідея Гуто­Боровенськї ОТГ, до якої належало Боровне. У грудні 2019­го було прийняте рішення про відкриття закладу в приміщенні колишньої Боровненської сільради, де стояли пусткою гарні кімнати. За кошти бюджету громади їх було відремонтовано (на це пішло 50 тисяч гривень). А вже на закупівлю меблів, комп’ютерного обладнання, допоміжного навчального матеріалу держава виділила 209 тисяч гривень.

Ніна Заєць: «Відчула, що синові потрібна допомога спеціаліста, й не стала відкладати вирішення проблеми». 
Ніна Заєць: «Відчула, що синові потрібна допомога спеціаліста, й не стала відкладати вирішення проблеми». 

 — Це матеріальна база. А ще ж потрібно було знайти спеціалістів. Як це питання вирішували?

— За конкурсом була набрана команда, в якій є практичний психолог Наталія Римарчук, вчитель­логопед Катерина Коширець та вчитель­дефектолог Тетяна Грисюк (передбачається за штатом і спеціаліст з лікувальної фізкультури, якого поки що не знайшли), і торік у серпні ми почали працювати.

« А ще як обійме маля й дасть зрозуміти, що йому тут подобається, то тоді вже не ходиш, а літаєш від радості. »

— Більш як через рік роботи, мабуть, уже можете сказати, наскільки виправдане створення вашого інклюзивно­ресурсного центру?

— Звичайно. Камінь­Каширська громада, до якої належить Боровне після ліквідації Гуто­Боровенської ОТГ, має два такі спеціалізовані заклади. А особливість нашого в тому, що він знаходиться у сільській місцевості. І тепер мешканцям не лише Боровного, а й таких сіл, як Оленине, Гута­ Боровенська, Полиці, Піщане, не треба з маленькими дітьми, які потребують корекційно­розвиткових послуг, їхати до райцентру. Крім того, ми консультуємо працівників закладів освіти щодо перебування хлопчиків і дівчаток з особливими освітніми потребами у навчальних закладах — ​як з ними працювати, як організувати для них навчання? Оскільки дитячих садочків у Боровному, Олениному нема, то безпосередньо батьки звертаються до нас. Бо коли дитина, наприклад, погано розмовляє, то як віддаси до школи? Її ж ніхто не зрозуміє! Ось тоді й чуємо від мами чи тата: «Синові вже три роки, а він не говорить. Допоможіть».

— І скільки у вас на обліку дітей з особливими освітніми потребами?

— Всього 55. Але відвідують центр, звичайно, значно менше. Бо на обліку й ті, хто зараз уже навчається в спеціалізованих закладах освіти, в інклюзивних класах загальноосвітніх шкіл, де й одержують допомогу. А тих, з ким працюють наші спеціалісти, на сьогодні — ​27. Це в основному діти дошкільного віку.

— Чи доводиться батькам платити якусь суму за послуги, надані їхнім синам і донькам?

— Звичайно, ні. Адже інклюзивно­ресурсний центр — ​комунальна установа. Заробітну плату ми, як і всі педагогічні працівники, одержуємо з державного бюджету. Гарне слово від батьків — ​найбільша для нас плата. Радіємо з мамами й татами, коли дитина почала говорити, коли бачимо хоч мінімальний результат нашої роботи. Як хлопчик чи дівчинка при зустрічі показали ручкою «привіт» чи «па­па» (а до цього не було ніякої реакції, коли приходили до нас чи покидали приміщення) — ​це вже велика втіха. А ще як обійме маля й дасть зрозуміти, що йому тут подобається, то тоді вже не ходиш, а літаєш від радості.

… Того дня ми мали можливість зустрітися й поспілкуватися із мешканкою села Боровне Ніною Заєць, яка привела на заняття до логопеда свого трирічного Андрійка. За словами жінки, відчула, що синові потрібна допомога спеціаліста, бо «щось ще не хоче говорити». А оскільки рік за роком — ​і до школи треба буде готуватися, то вирішення проблеми не стала відкладати.

Читайте також:У 80 років одержав диплом лікаря й видав книгу про секрети довголіття


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.