Курси НБУ $ 38.42 € 41.72
У Борочичі біля церкви вандали зірвали прапор Волині

«Вітер не міг опустити донизу кріплення, на якому тримався прапор. Це могли зробити тільки людські руки», – прокоментував обурливий факт волонтер Андрій Лебезун.

Фото Андрія ЛЕБЕЗУНА.

У Борочичі біля церкви вандали зірвали прапор Волині

Це велике село з 453-річною історією, що в Мар’янівській територіальній громаді Луцького району, періодично вражає новинами. І хорошими, такими важливими у важкий воєнний час, і прикрими до сліз, що від них крається серце

 
 

 15 червня 1989 року місцеві жителі Віталій Шмат, Віталій Холонівець, Віталій Святинчук і Олександр Волошин вночі, можливо, першими в Україні вивісили синьо-жовтий прапор на найвищому в селі місці – 36-метровій трубі котельні, чим неабияк розлютили московських ставлеників комуністів, кадебістів та інших уповноважених всіма силами тримати українців у московському ярмі.

Ще однією знаковою подією в історії села став перехід церковної громади місцевого Свято-Іллінського храму в лоно Православної церкви України.

«Вітер не міг опустити донизу кріплення, на якому тримався прапор. Це могли зробити тільки людські руки», – прокоментував обурливий факт волонтер Андрій Лебезун.
«Вітер не міг опустити донизу кріплення, на якому тримався прапор. Це могли зробити тільки людські руки», – прокоментував обурливий факт волонтер Андрій Лебезун.

 

 

 Тодішній настоятель храму о. Юрій Зарафутдінов з 2019 року водив церковну громаду конфесіями (спершу в ПЦУ, а потому назад до упц московського патріархату). Але врешті пішов на фронт. Парафіяни, які залишилися непохитними в рішенні перейти до ПЦУ, вирішили більше не чекати, доки настоятель захоче чи не захоче колись позбавити село від ганебного ярлика, й узялися зробити це без нього.

Про такі кроки настоятеля і вірян газета «Волинь» розповідала у номері за 28 червня 2023 року. Напередодні цієї публікації в церкві відбулися перші акафіст і богослужіння в лоні Православної церкви України, які очолили старший декан Луцького району і настоятель Свято-Миколаївського й Свято-Іллінського храмів села Борочиче отець Андрій Андрусик. На честь такої воістину незабутньої для села події в ньому з’явилося друге історичне знамено. Жителі села Андрій Лебезун, Юрій Бролінський і Олександр Клачук засвідчили приналежність храму до ПЦУ синьо-жовтим прапором на його фасаді, а трохи згодом поруч замайорів прапор Волинської області.

У такий складний час для нашої країни зовсім не вкладається в голові, де ще знаходяться люди, здатні на такі вчинки. Поки одні трудяться для розвитку громади та храму, інші думають, як нашкодити

Тоді думалося, що нікому й ніколи не доведеться ворушити все те москальське, що роками засіло в святині, а найстрашніше – в людських душах. Бо загалом Борочиче радує очі доглянутими господарськими обійстями, чистими вулицями, привітністю людей та активною доброчинною діяльністю у найважчі для країни роки. З нього волонтерські екіпажі роз’їжджаються на всі фронти, а кілька ентузіастів та ентузіасток зі швейного цеху «Шпильки» від початку війни днями, а бува, й ночами шиють військове обмундирування. Одяг та інші речі захисники з передової замовляють із постійною вдячністю, яку повсякчас адресують і через газету «Волинь». Завдяки волонтерам Горохівської районної організації «Спілка учасників АТО/ООС «Щит» і багатьом меценатам-аграріям бійці читають і чекають видання на бойових позиціях, відпочиваючи душею за чтивом у перервах між смертельними ворожими обстрілами.

Але! Шість днів тому на сторінці релігійної громади храмів ПЦУ св. Миколая і св. пророка Іллі з’явилося шокуюче повідомлення. «Слава Ісусу Христу, дорогі жителі села Борочиче! Вчора, 5 жовтня, у нашому селі сталася дуже неприємна і ганебна ситуація. На території храму Святого пророка Іллі був підло зірваний прапор Волинської області, фотодоказ прикріпляю. У такий складний час для нашої країни зовсім не вкладається в голові, де ще знаходяться люди, здатні на такі вчинки. Поки одні трудяться для розвитку громади та храму, інші думають, як нашкодити», – йшлося у тому жахливому за своєю суттю дописі.

Першими від побаченого сахнулися жінки, які післяобідньої пори прийшли посадити на церковному подвір’ї осінні квіти. Глядіти матінку-церкву і хазяйкам, і господарям – у радість. Дивним до оціпеніння було порожнє місце, на якому вже звично людям тріпотів символом отчого дому прапор рідного краю.

– Тканина була цупка. Навіть якби її зірвав із троса вітер, то далеко не відніс би. Але ж вітер не міг опустити донизу кріплення, на якому тримався прапор. Це могли зробити тільки людські руки, – прокоментував обурливий факт волонтер Андрій Лебезун.

Моторошно навіть думати, що у цьому селі є хтось настільки підлий, бездушний і ворожий, як російський агресор. Це ж наскільки треба бути ницим, підступним і злим, щоб підняти руку на дві святині: свою церкву й прапор своєї батьківщини?

На місце цього морального й правового злочину борочиченці викликали працівників відділення поліції №2 (м. Горохів) Луцького районного управління поліції ГУНП України у Волинській області.

Звісно, знайти зловмисника правоохоронцям нелегко. Таїть себе десь зі своїм гнилим нутром. Може, ще й дивиться односельцям у вічі. Та знову тішу себе думкою: мабуть, вандал таки не з цього села. І злочинів без свідків не буває, а головний із них – то Господь. Зі Своєї Небесної оселі Бог усе бачить, та, як мовиться, з палицею на землю не зійде. Проте пору для Свого найстрашнішого покарання, не сумніваюся, Він уже визначив. 

Леся ВЛАШИНЕЦЬ.

Читайте також: «У Ковелі судили переселенця, який обікрав господаря свого прихистку».


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel