Курси НБУ $ 39.67 € 43.08
Капелан із Волині: «В окопах сьогодні, як ніколи, воїнам потрібне слово Боже»

Навіть на авто Павла Гаврилюка вказано його позивний – Капелан.

Фото з архіву Павла ГАВРИЛЮКА.

Капелан із Волині: «В окопах сьогодні, як ніколи, воїнам потрібне слово Боже»

Як хлопець із неблагополучної сім’ї став капеланом

Реабілітаційний центр порятував і подарував кохання

Сьогодні цей енергійний, по-спортивному збитий, з міцною морською ходою чоловік відомий не тільки у Нововолинську чи західному регіоні України, а й у Сполучених Штатах, Нідерландах. Його там знають – і завжди відгукуються на його прохання. Але найголовніше – він добре відомий нашим бійцям на фронті, його там чекають, там звикли до його триразових щомісячних приїздів від початку війни. Чекають, бо не сумніваються: він привезе все, що замовляли білоцерківські артилеристи, бійці Волинської 100-ї бригади тероборони.

А ще очікують на його проповідницьке переконливе слово, яке вселяє віру, робить тебе сильнішим, упевненішим.
Позивний волонтера- нововолинця  Павла Гаврилюка – Капелан. Втім, він і є військовим капеланом у ЗСУ від християнської церкви «Скинія». В ньому органічно поєдналися дві найпотрібніші сьогодні у державі справи – духовна і матеріальна підтримка воїнів.

Та шлях у Павла до цього був складний, тернистий, болючий. Ось-ось міг скотитися на іншу, згубну дорогу, та якась невидима сила оберігала, щоразу давала шанс – і він його використав.

– Народився і ріс у Нововолинську, – розповідає Павло, – у неблагополучній сім’ї, як мовилося у радянські часи. Батьки розлучилися, мама виховувала сама мене, брата і сестру. Закінчив вісім класів колишньої школи номер шість. Потім – ПТУ №1, армія, у 1990 році повернувся з війська. Пам’ятаєте, яка тоді була ситуація: союз розпадається, безлад, хаос повсюдно – і я підсів на наркотики. Три рази був ув’язнений, у 2003-му у віці 33 роки– цікава цифра і вік, – правда? – повернувся з тюрми. А тут брат загинув, після чого я серйозно задумався над життям. Щось потрібно було кардинально змінювати – і цей рік став для мене переломним.

Павло звернувся по допомогу у реабілітаційний центр церкви «Ковчег», що в селі Біличі неподалік Нововолинська. Вдячний братам і сестрам, особливо пастору Олександру Дудіку і спасителю Олегу Парфенюку, який тоді був наставником у цьому духовному закладі.

 Я підсів на наркотики. Три рази був ув’язнений, у 2003-му у віці 33 роки, – цікава цифра і вік, правда? – повернувся з тюрми.               

– Впродовж шести місяців мене навчили тут молитися, читати й осмислювати Біблію – і я став іншою людиною, – продовжує Павло. – Тут знайшов свою долю, вже з дружиною, яка була свого часу наркозалежною, але ще раніше прийшла в церкву і віра її врятувала, виховуємо дочку, якій вже виповнилося 18 років.

«Я у їхню свідомість вношу думку, що, захищаючи державу, ти служиш Всевишньому»

Невдовзі Павло став ініціатором організації благодійних обідів для безхатьків у колишньому нововолинському ресторані «Кооператор». З проповідницькими візитами відвідував місця ув’язненння. Навів мости співпраці з голландськими фермерами, які орендували землю біля Біличів і вирощували сільськогосподарську продукцію – у селі Лежниця при  їх фінансовому сприянні звели реабілітаційний центр «Дім гончара». Сотні разів проїжджали біля цього села й  думали, що там, напевно, навчають гончарству і треба про це написати. Виявляється,  це не так. Назва пророча і взята із релігійної притчі зі Старого Завіту, що Бог, як гончар, ліпить людину і її душу.

– Як стали військовим капеланом? – звертаюся.

– Перед початком АТО у нашій церкві «Скинія» у Херсоні було всеукраїнське зібрання. Саме тоді починалися бойові дії на Сході держави. Старший пастор мовив, що військовим потрібна наша допомога. Я виявив бажання, з Міністерством оборони був укладений договір – і з 2014 року щомісяця по10 діб я проповідую слово Боже серед солдатів. Зізнаюся, тоді ситуація не була такою напруженою і до моєї діяльності було різне ставлення, бо й люди різні. Разом з тим із кожним відрядженням старався воїнам щось привозити згідно з їхніми запитами.

– Повномасштабна війна все змінила? – повертаємося в розмові до 2022 року.

– Кардинально. Вже на початку березня ми з волонтером і моїм побратимом Євгенієм Недищуком уже вирушили на Схід, в зону війни. І до сьогоднішнього дня по три поїздки щомісяця у мене на фронт виходить. Опікуюся білоцерківськими артилеристами і ще однієї частини, бійцями Волинської бригади тероборони. Отримую від них список запитів, закуповую і доставляю. Кошти на це надходять як по цивільній, так і по релігійній лінії. Багато людей і колективів надають продукти, кондитерські вироби на безоплатній основі. Бог покликав мене це робити – і Він мені допомагає, спонукає людей до такої  доброчинної діяльності. Я особисто відчуваю задоволення від цього.

– Але це й виснажує психологічно, фізично? – запитую.

– Трішки вимотує дорога, але Бог заряджає і допомагає. У Пирятині на Полтавщині щось застукало у причепі авто, колесо пішло вісімкою – дивлюся через десять метрів АЗС, автосервіс. Поки кави випив, поспілкувався, хлопці вже полагодили авто – і далі в дорогу. В окопах сьогодні, як ніколи, воїнам потрібне слово Боже, яке несе надію. Вони втомлені, відчувається нестача важкого озброєння. Бійці йдуть на бойові позиції – просять благословення і молитовної підтримки. Тому я у їхню свідомість вношу думку, що, захищаючи державу, – ти служиш Всевишньому, і тільки Він може захистити і вберегти. 

Алла ЛІСОВА.

Читайте також: «Хочу співом заробити стільки коштів для ЗСУ, аби вони швидше перемогли путіна».

Реклама Google

Telegram Channel