Курси НБУ $ 40.30 € 43.76
Лучанка чекає з фронту чоловіка і двох синів

Син Наталії Максим – чемпіон Європи та світу з джиу-джитсу.

Фото із сайту bbc.com.

Лучанка чекає з фронту чоловіка і двох синів

«Благословляю тебе на життя» – повідомлення з такими словами Наталя Юхименко з Луцька кожен день пише своїм синам і чоловікові. Жінка каже: вірить у те, що цей ритуал може врятувати її рідних від смерті

Наталя та Ігор Юхименки познайомилися у спортивному залі.
Наталя та Ігор Юхименки познайомилися у спортивному залі.

 З початку повномасштабного вторгнення вона залишилася одна. Її коханий Ігор Юхименко та сини Орест і Максим воюють.

Уся їхня сім’я – спортсмени, майстри бойового мистецтва джи­у-джитсу. Тому Наталя теж рвалася піти у військо разом зі своїми чоловіками. Але щоразу вони її відмовляли. Як сказав дружині чоловік, їм теж потрібен надійний тил.

«Максим і Орест заявили, що не відпустять мене одного на війну»

Ігорю – 51. Понад 12 років життя він готував світових чемпіонів і майстрів спорту з джиу-джитсу як старший тренер збірної України. Коли він уже був у війську, його вихованець Богдан Мочульський влітку 2023 року здобув тріумфальну перемогу на Всесвітніх іграх з джиу-джитсу в США.

У спортивній залі тренер познайомився і з майбутньою дружиною. Наталя прийшла до нього на тренування – і стала першою в Україні жінкою – майстром спорту з джиу-джитсу.

Максим із батьком після поранення.
Максим із батьком після поранення.

 Це вже другий його шлюб. Максим – старший син Наталії, а Орест – Ігоря. Спільних дітей у них немає. Орест, якому зараз 25, джиу-джитсу займався зі школи, але з професійною кар’єрою не склалося. Старший Максим, якому 29 років – чемпіон Європи та світу. «Спортивна підготовка мені під час служби допомагає швидко звикнути до ритму військових і морально надає впевненості. На війні складні не лише бойові завдання. Без світла, газу, води треба вміти виживати та не втрачати віри», – каже Ігор Юхименко з позивним Вітер.

«Телефонувати не завжди виходить, тому я щодня пишу і дивлюся, чи є позначка «прочитано». 

Після повномасштабного вторгнення він вирушив до військкомату раніше за синів. Ще у 2014 році він готувався та сформував у Луцьку загін самооборони. Більшість тренерів, які були в Ігоревому загоні самооборони, тепер воюють. Хтось в «Азові», а хтось, як і Ігор, – у роті вогневої підтримки 100-ї бригади ТрО. «Максим і Орест заявили, що не відпустять мене одного на війну, і теж приєднались до 100-ї бригади, зовсім без військового досвіду», – розповів Ігор.

Так для Наталі, троє чоловіків якої пішли з дому, волонтерство стало порятунком. Там вона займала себе і водночас, каже, мала можливість час від часу «бачити чоловіка та хлопців».

Попри поранення, знову у строю

Ніч на 17 березня 2023 року під Бахмутом, пригадує Ігор, була однією з найважчих у його житті. Там він отримав поранення після прильоту міни. «Коли прилетіло, я не відчував ні рук, ні ніг. Командир врятував мене, швидко наклав турнікет. Тоді зателефонували дружині і сказали, що везуть до шпиталю в Дніпро». Тіло військового було все в ранах. Лікарі дістали з нього 21 осколок, ще 10 дрібних уже діставати не будуть.

Майже через місяць поранення отримав і старший син Максим. Він виходив із бойової позиції у Богданівці на Донеччині та потрапив під обстріл. Його ногу пошкодило осколками. «Спершу я розхвилювався, – згадує Ігор. – Сам ледь отямився від пережитого. Але парамедики його винесли швидко. На щастя, обійшлося без ампутації». Потім були кілька місяців лікування та реабілітації.

Зараз Максим і Орест на Сході. Максим воює у стрілецькій роті, молодший син Орест – командир взводу в мінометній батареї. Ігор досі проходить реабілітацію, але вже повернувся з Луцька до військової частини.

Наталя уже другий рік поспіль святкувала Різдво без своїх чоловіків. За її словами, зовсім не відчуває святкового настрою. Зараз для неї важливе не це, а маленьке повідомлення, що все гаразд, що всі живі. «Телефонувати не завжди виходить, тому я щодня пишу і дивлюся, чи є позначка «прочитано». Коли більше доби моє повідомлення не читають, допомагають дихальні вправи, які я практикую багато років і навчаю інших. Це справді працює», – запевняє Наталя.

Але бувають моменти, коли напруга зростає, і Наталя вже не може собі допомогти: «Тоді я кажу собі, що будую над ними захисний купол і прошу в Бога опіки. Це максимум, що я можу зробити в цій ситуації».

Леся РОДІНА, «ВВС Україна».

Читайте також: «У Ковельській міськраді зібрали гроші на «Бабу-Ягу».

Реклама Google

Telegram Channel