Курси НБУ $ 39.79 € 42.38
«Моральний компас не схибив: обидва мої сини вирішили піти до війська»

«Сяє небо, гра земля, йдемо в бій на москаля!».

Фото із сайту armyinform.com.ua.

«Моральний компас не схибив: обидва мої сини вирішили піти до війська»

Про це сказав народний артист України Тарас Компаніченко (на фото) – кобзар, бандурист і лірник, очільник гурту «Хорея Козацька», а нині військовослужбовець 241-ї бригади територіальної оборони Києва

Міркуваннями про те, що він порадив би усім тим, хто вагається вступати до лав Збройних сил України, митець поділився із цим виданням.

Головне прагнення – бути максимально корисним і ефективним

Найголовніша думка, яка бентежить і часом навіть «гризе» митця – про те, чи є він тут і зараз найбільш ефективним і максимально корисним для України. З нею він засинає і прокидається, докладаючи всіх зусиль для того, щоб працювати для наближення спільної української Перемоги.

– У цій думці немає жодного патосу, служба направду буває дуже повсякденною, рутинною. Це не лише геройство, а насамперед – виконання свого обов’язку з максимально досяжною ретельністю й можливістю якнайповніше використати свої знання й уміння, – пояснює Тарас Компаніченко.

Військовий тішиться, що його, як він каже, «використовують за призначенням». Нині митця долучили до капеланської служби бригади, де він виконує як прямі, так і суміжні обов’язки, пов’язані з національно-патріотичною підготовкою, зокрема, читає лекції з історії та культури України в навчальних центрах, готує рекрутів до присяги.

Ми маємо бути і боротись тут, а не поневірятися й тікати у засвіти, шукаючи десь там якоїсь нової України. Бо тоді тут буде якась область російської федерації, де не матимеш права бути українцем.

На свої заняття Тарас Компаніченко приносить живі свідчення української історії з власної колекції – рукописи, раритетні видання, музичні інструменти. Вони упевнюють слухачів у глибоко задавнених коренях українського народу.

З особливою теплотою згадує він бандуру козака Дієвої армії Української Народної Республіки Костя Місевича. Цей музичний інструмент, якому понад століття, і досі в ужитку – його можна не лише побачити чи торкнутися, але й заграти на ньому.

– Коли я приношу ці артефакти на лекції, то бійці можуть помацати їх, відкрити, подивитися на прості переконливі свідчення, що ми, українці, були в минулому, що наші попередники вже тоді прагнули бути і були повноцінною українською нацією з розвиненою наукою, з високою культурою, – наголошує Тарас Компаніченко.

Здолати страх заради любові, бо «своїх шляхів звідсіль ні в кого з нас нема»

– Ми маємо бути і боротись тут, а не поневірятися й тікати у засвіти, шукаючи десь там якоїсь нової України. Бо тоді тут буде якась область російської федерації, де не матимеш права бути українцем. Тому ми всі разом повинні стати в одну лаву і здолати страх заради любові до найціннішого й найсвятішого, що ми маємо.

Усім, хто донині вагається, чи варто долучитись до лав Сил оборони України, Тарас Компаніченко радить зробити крок назустріч, подібно до того, як вчинив він та обидва його сини.

Старший син музиканта, якому 25 років, вже служить. Молодшому – 23 роки, і він так само вже зголосився до війська і проходить ВЛК у Фастові. Для них обох то був свідомий добровільний крок, хоча за віком вони не підлягали мобілізації.

– Це був вибір здолати свій страх, не чекаючи, коли тебе покличуть до війська, – зазначає Тарас Компаніченко. – У них ще була змога чекати, однак вони зробили крок назустріч. Саме так слід вчинити всім, хто ще вагається, бо «своїх шляхів звідсіль ні в кого з нас нема», – каже він.

Антон ПЕЧЕРСЬКИЙ, кореспондент АрміяInform.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Telegram Channel