Лист від тата, який не повернувся з війни

«Привіт, сину! Я не знаю, чи ти читаєш це. І не знаю, чи хтось передасть тобі ці слова. Але я мушу їх написати. Бо серце не може мовчати.

Коли я йшов на війну, ти був ще зовсім малим. Тримався за мамину руку і дивився на мене так, ніби я – супергерой. Я усміхався, хоча всередині все стискалося. Бо я знав: не всі повертаються. І я не знав, чи буду серед тих, хто зможе знову обійняти тебе.

Я не повернувся. Але я залишив тобі щось більше, ніж тіло. Я залишив тобі свою любов. Свою віру. Своє серце.

Сину, ти ростеш без мене. І це – найболючіше. Бо я не зможу навчити тебе тримати молоток, не зможу показати, як лагодити велосипед, не зможу бути поруч, коли ти вперше закохаєшся. Але я прошу тебе – не вважай себе сиротою. Бо ти – мій. І я – твій. Навіть якщо між нами – небо.

Ти маєш право плакати. Маєш право злитися. Маєш право питати: «Чому?» І я не маю відповіді. Я просто хотів, щоб ти жив. Щоб ти мав країну, в якій можна бути дитиною. В якій можна мріяти.

Я уявляю, як ти зараз виглядаєш. Напевне, ти вже – школяр, якщо пішов у школу в 6 років... Але в моїй пам’яті ти – той, хто тримає в руках іграшковий танк і питає: «Тату, а ти переможеш?»

Я не знаю, чи ми перемогли. Але я знаю, що ти – моя Перемога. Бо ти живеш. Бо ти ростеш. Бо ти – добрий.

Справжня мужність – це не броня. Це – серце, яке не боїться любити. 

Сину, будь сильним. Але не соромся бути ніжним. Обіймай маму. Пиши вірші. Говори «люблю» – навіть якщо голос тремтить. Не бійся бути собою. Бо справж­ня мужність – це не броня. Це – серце, яке не боїться любити.

Я не знаю, чи ти станеш військовим. Чи лікарем. Чи художником. Але, ким би ти не став, будь людиною. Не мсти. Не озлоблюйся. Не закривайся. Бо світ потребує світла. А ти – моє світло.

І, якщо колись тобі буде дуже важко, уяви, що я – поруч. Що я кладу руку тобі на плече. Що я кажу: «Ти справишся. Я вірю в тебе».

Бо я справді вірю. І навіть, якщо мене нема, я є.

Сину, я люблю тебе. І якщо ти колись напишеш листа у відповідь, я почую. Бо любов – не вмирає. Вона просто змінює форму.

З обіймами з неба – Твій тато». 

Зореслав СТОЖАР.

Зараз також читають: російська ракета вбила всю родину на Львівщині.