З криком: «Вас, атовців, багато розвелося!» водій маршрутки порвав посвідчення учасника бойових дій
Два шокуючі випадки сталися цими днями в Луцьку та Рівному
Ось що написала на своїй сторінці у «Фейсбуці» Наташа Малиш: «Маршрутка № 3. Чоловік показує водію посвідчення учасника бойових дій. Водій заявляє, що в нього в салоні вже є 5 «таких» і нікого безкоштовно возити він більше не збирається. Атовець просить зголоситися пасажирів, що їдуть за посвідченнями… Шофер починає кричати щось на кшталт «вас, атовців, багато розвелося!» Потім вихоплює з рук посвідчення і рве його… По–моєму, це дикість…»
На жаль, це непоодинокий випадок, коли водії маршруток відмовляються возити пільговиків, зокрема учасників бойових дій на Сході. З приводу цього у засобах масової інформації уже не раз з’являлися повідомлення, як маршрутники висаджували ветеранів АТО, членів багатодітних сімей. Про це йшла мова вчора під час оперативної наради в голови Волинської облдержадміністрації.
Водій і касир забули Небесну cотню, забули інші тисячі загиблих, забули тисячі калік. Це так страшно — сприймати смерть цих хлопців за норму. Та ми їм ноги маємо цілувати за Віру, за Волю, за Україну.
– Перевізники починають втрачати совість, за грошима вони нічого вже не бачать. Жоден із них не приходив до облдержадміністрації, не говорив, що в нього збитковий маршрут і він його закриває. Тому культура перевезення має бути на вищому рівні, — наголосив Володимир Гунчик.
Ситуацію, яка склалася в Луцьку та області з хамовитими водіями, мають вивчити найближчим часом і розробити систему заходів для врегулювання болючого питання.
До речі, цими днями став відомий такий факт: водій рейсу Рівне — Луцьк відмовився безкоштовно везти воїна АТО. За нього заплатила небайдужа пасажирка — лучанка Юлія Собуцька, а потім повідомила у соціальній мережі: «Водій і касир забули Небесну cотню, забули інші тисячі загиблих, забули тисячі калік. Це так страшно — сприймати смерть цих хлопців за норму. Та ми їм ноги маємо цілувати за Віру, за Волю, за Україну.
P. S. Хлопець щиро подякував і цілу дорогу дивився у вікно (йому було соромно на мене глянути, бо не мав грошей), а я писала цей текст і тихо плакала…
Марина ЛУГОВА
