Економіка 13.03.2018, 14:08

Як відрізнити шкіряні черевики від дерматинових

Це знає досвідчений чоботар Руслан Сахнюк

У селищі Володимирець Рівненської області є чотири взуттєвих майстерні. Кожна з них має постійних клієнтів. Але найбільше позитивних відгуків ми почули про Руслана Сахнюка — досвідченого та авторитетного фахівця, котрий працює вже два десятки літ. Поговоривши з ним, зрозуміли, що швець дуже любить своє ремесло. Руслан детально розповів про усі тонкощі професії й порадив нам носити тільки шкіряне взуття, корисне для ніг

На дверях його майстерні — оголошення: «У ремонт взуття приймається чисте і сухе». Шевця ми застали за роботою, хоча була обідня пора. Руслан зосереджено чаклував над жіночими чобітками.

— Зимовий сезон закінчується, але ще принесли щось підлатати, — пояснює. — Потрібно терміново зробити, тому нема часу обідати. Передусім — клієнт та його замовлення. А люди вже зараз починають готуватися до літа, і свої туфлі та босоніжки хочуть привести у гарний вигляд, — продовжує Руслан та включає машинку.

Майстер розповідає, що понад 20 років тому районний центр зайнятості направив його, випускника школи, на навчання на Рівненську взуттєву фабрику. У юнака був вибір: різьбяр по дереву або швець. Тепер він стверджує, що не помилився, коли став чоботарем.

— Із 1996 року я працював на Володимирецькому побуткомбінаті. Розпочинав з нуля. Коли отримував перші замовлення, то дуже хвилювався, — з посмішкою згадує чоловік, як здобував шевський досвід, — у мене руки й ноги трусилися. А раптом змарную, що тоді робити? Але нічого, поступово освоїв ремесло.

— Коли отримував перші замовлення, то дуже хвилювався, — з посмішкою згадує майстер, як здобував шевський досвід, — у мене руки й ноги трусилися. А раптом змарную, що тоді робити?

У 2007–му Руслан Сахнюк розпочав власну справу і зареєструвався підприємцем. Як у нас люблять казати, сам собі створив робоче місце. Придбав простеньке обладнання й працює, а приміщення орендує. Взуття люди приносять різне: жіноче, чоловіче, дитяче, але робота сезонна. Зараз вигідніше купити на кілька місяців дешеві босоніжки, ніж лагодити старі. Тому влітку клієнтів завжди менше.

— Довелося мені займатися і ортопедичним взуттям, — пригадує Руслан. — Потрібно, щоб клієнт був на час ремонту присутнім у майстерні, адже черевики необхідно ретельно підганяти під ногу. Це дуже делікатна робота – така обувачка потрібна людям з патологією опорно–рухового апарату. Я добре це знаю, бо з дитинства маю групу інвалідності й навчався в Костополі у спеціалізованій школі–інтернаті.

Якось він одержав величезне замовлення — принесли мішок взуття із секонд–хенду. Тільки один раз взявся за подібне й більше не хоче. Імпортні черевики й туфлі, перш ніж потрапити в Україну, проходять дуже сильну хімічну й термічну обробку, і серед них стільки перепаленого й зіпсованого взуття, яке ніби гарне на вигляд, але краще його не брати.

— Якщо в людини якісні шкіряні черевики, то їх вистачає надовго. Хоча зараз навчилися виготовляти дуже хороші підробки, — продовжує майстер.

— А ви знаєте, як відрізнити шкіру від дерматину чи іншого замінника? — цікавлюся у Руслана.

— Маю 20–річний досвід, — відповідає. — Одразу відчуваю на дотик. Шкіра добре розтягується. Штучні матеріали більш тугі. Звичайно, найкращий спосіб — підпалити. Але ж цього ніхто не дозволить зробити на базарі чи в магазині. Зараз вам продемонструю. Натуральна шкіра — свиняча, овеча, теляча — має специфічний, але природний запах.

Чоботар виймає з ящика різні шматки сировини й підпалює. Дійсно, штучні матеріали, даруйте, смердять. За його словами, всі шви на шкіряному взутті не загортаються. Зшивають просто так. А дерматин дуже легко загорнути. У натуральному взутті ноги дихають, тому якщо є можливість, треба купувати тільки його. Нічого кращого люди ще не придумали.

Кілька порад по догляду за взуттям від нашого героя

Якщо черевики чи чобітки мокрі, їх не можна сушити на грубці чи на батареї, бо взуття від високої температури покоробиться.
Чистити потрібно тільки сухе й бажано кремом із натуральним воском.