Курси НБУ $ 28.12 € 32.81
«Вперше» показали відвертий «Діалог зі снайпером»

«Уяви, відкриваються двері цієї суперзатишної, мирної кав’ярні й влітає сюди снайпер із чужого світу. І всіх кладе. Жах. Щоб цього ніколи не трапилося, я маю робити свою роботу».

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА.

«Вперше» показали відвертий «Діалог зі снайпером»

В основі сюжету — ​зустріч і розмова в кафе двох колишніх однокласників. Вона живе в ідеалістичному світі, де немає війни, їй боляче від одного розуміння, що когось треба вбивати. А він — ​солдат без імені, без фото в соцмережах, той, кого не існує, він — ​снайпер із позивним Святий, хоча каже, що не вірить у Бога

Цілу годину, затамувавши подих, глядачі у луцькій бібліотеці № 10 стежили за психологічним двобоєм молодих людей. Кожен звіряв і свою власну позицію, і невтішні сльози заступали погляд.

Історія розпочинається із зустрічі в кав'ярні.

 

Авторка п’єси Жанна Безп’ятчук як журналістка «ВВС» неодноразово бувала в гарячих точках, знімала події на Майдані, тому її сценарій надто правдоподібний. Драма отримала відзнаку експертної ради IV фестивалю «Тиждень актуальної п’єси», а вперше на сцені її поставили луцькі актори–аматори театру з промовистою назвою «Вперше», що діє в Будинку культури «Патріот Батьківщини» під керівництвом Наталки Максимчук.

Тут немає заповідей ніяких, окрім однієї: вбивай ворога, бо він уб’є тебе або ще гірше — ​ твого друга.

Чотири роки любителі сцени виступають як театр літературних презентацій. Авторка схвально відзначила постановку лучан — ​аматори надихнули на продовження.

Про особливості театру «Вперше» розповіла режисерка Наталка Максимчук:

— Робимо поетичні перформанси, бо насамперед хочемо популяризувати місцевих поетів, гастролюємо з вуличними виставами. ​Мої актори не мають спеціальної освіти, але мають такий ентузіазм! А це надважливо для аматорів.

Ольга Трохачова, яка зіграла подругу снайпера Машу, за професією — ​менеджер, побачила оголошення про набір акторів і вирішила спробувати.

— З дитинства люблю виступати перед публікою, пишу вірші, — ​каже Ольга. — ​Щодо ролі, то позицію Маші не одразу сприйняла, але спілкувалася з автором п’єси. Вона хотіла показати, що більшість людей не розуміє, що ж насправді відбувається на війні. І через снайпера відобразила світ тих, хто воює. Тепер і я, коли бачу людину у військовій формі, знаю, що вона відчуває. Моя героїня проникла в душу бійця і зрозуміла його. Він уже втрачав кохання і не сприймає почуттів. «Якби мене хтось чекав, я хоч би знав, за кого воюю», — ​каже снайпер з позивним Святий, і це дійсно важливо кожному, хто там.

Ольга Трохачова зрозуміла душу героїні.

 

Волонтер і гітарист Микола Більшевич додавав грі особливої виразності своїми піснями, багато з яких писалися дорогою з фронту. Офіціантка у кафе (Руслана Волосюк) справно виконувала замовлення, а двоє колишніх однокласників — ​Маша і спецназівець без імені зустрілися, щоб поговорити про війну.

Головного героя «Діалогу зі снайпером» Юрія Дмитрука привела в театр подруга Даринка Кухарук. Вони познайомилися на одному з декламаторських конкурсів у Польщі. А ще він грає на гітарі, пише пісні й ось уперше спробував себе актором — ​вийшло напрочуд переконливо, хоч за професією Юра… бухгалтер, та, видно, за покликанням таки артист. І тема війни близька — ​його батько Олег служив в 51–й бригаді. Часом родичі атовців знають про війну більше, ніж деякі генерали.

Снайпер: «Тобто ви всі очікуєте загибелі тих, що по той бік від вас, але хочете, щоб за вас це робив хтось інший?»
Снайпер: «Тобто ви всі очікуєте загибелі тих, що по той бік від вас, але хочете, щоб за вас це робив хтось інший?»

 — Це мій дебют, я посилено працював над собою, — ​розповідає Юрій Дмитрук. — ​Важко було казати, що не вірю в Бога, бо я вірю, але свого героя розумію: ​складно вірити, коли щодня бачиш смерть. Ще важче переконувати людину, яка зневірилася. Треба бути чесним, — ​міркує Юрій.

Зустріч переросла в одвічну дискусію про Життя та Смерть.

 

«Тут немає заповідей ніяких, окрім однієї: вбивай ворога, бо він уб’є тебе або ще гірше — ​твого друга. Будь–яка війна безглузда. Без сенсу, без жалості, без логіки, без Бога, без планів на майбутнє, без упевненості», — ​каже снайпер. Він не вбиває людей, він знищує ворогів, щоб ті не прийшли завтра в наші суперзатишні кав’ярні й теплі домівки. Морозяної зими і спекотного літа він виконує свою роботу. І не має часу на жаль і сумніви.

— Головне — ​повернись, — ​просить Маша Святого і читає йому вірш:

Повернись так, щоб хтось цілував кожну зморшку твою,

Повернись так, щоб хтось шепотів тобі слово «люблю».

«Уяви, відкриваються двері цієї суперзатишної, мирної кав’ярні й влітає сюди снайпер із чужого світу. І всіх кладе. Жах. Щоб цього ніколи не трапилося, я маю робити свою роботу».
«Уяви, відкриваються двері цієї суперзатишної, мирної кав’ярні й влітає сюди снайпер із чужого світу. І всіх кладе. Жах. Щоб цього ніколи не трапилося, я маю робити свою роботу».

 — Припини, я занадто тупий для таких віршів, — ​стримує свої емоції снайпер. І просить замовити… сорокауст. — ​Тільки зроби це тепер, щоб не було пізно. Чи за мертвих теж його замовляють?

— Таких не буває для Того, до Кого вони звернені.

«Уяви, відкриваються двері цієї суперзатишної, мирної кав’ярні й влітає сюди снайпер із чужого світу. І всіх кладе. Жах. Щоб цього ніколи не трапилося, я маю робити свою роботу».