Смак до читання

Над усе я мрію, щоб усі мої четверо дітей мали смак до читання. Переконана: якщо любиш книги, то умієш міркувати, маєш особливий світ цінностей — ​і багатше життя! Бачу раціональність і у фразі, яку частенько повторюю своїм дітям: «Ті, хто читає, завжди керують тими, хто дивиться телевізор (і сидить у соц­мережах) ». Однак, як і багато батьків із такою позицією, хвилююся, як же не прогавити момент для «книжкової» прищепи. Мої старші хлопці, ​слава Богу, — читачі: один навчився пірнати у цей магічний процес аж у 4–му класі, а інший на кілька років пізніше. Ще двоє — ​в дорозі. Що ж робити татам і мамам, аби заохотити до цього дитину? Це питання тим більш гостре, що нині у боротьбу за увагу молодшого покоління вступили гаджети. Уявна активність у комп’ютерній грі, у соцмережах дає відчуття якоїсь діяльності, значимості і задоволення: дивись та натискай кнопки (ніякого довгого обдумування не потрібно) — ​усе тут і зараз. Книга ж потребує праці… На початках — ​батьківської: дитина ще не може самостійно збагнути зміст, але вона прагнутиме, якщо тато з мамою подадуть їй руки для подорожі у дивовижний світ знань.

Ті, хто читає, завжди керують тими, хто дивиться телевізор (і сидить у соцмережах).

Є такий влучний вислів: читання — ​це звичка, якою заражаються. Примус у цій справі тільки нашкодить, тому треба дбати про обставини. Передусім про те, як у родині цінують книгу. Не йдеться, звісно, про вишукані багатотомники за склом, наче у музеї, з вибагливим малюнком палітурок. Йдеться про живий шелест сторінок, про їхній аромат, до яких чомусь хоч на трішечки так спрагло тягнеться тато чи мама або ж обоє, а згодом ще й діляться найцікавішими моментами. Окрім вечірніх казок, я пам’ятаю, як мама дорогою з дитсадка розповідала мені фрагмент «Роксолани», про дівчину, яка ходила по краю човна, вирішуючи, жити їй далі чи ні. На цьому мама зупинялася, бо далі читати у неї не було часу. Подорослішавши, я «проковтнула» історію про Настю Лісовську аж три рази. Аж тепер зрозуміла, що ці випадкові обставини — ​теж психологічний метод. Зупинитися на найцікавішому — ​дати чудовий стимул дитині самій здолати наступне. А поки вона маленька — ​нехай розглядає видання з картинками, слухає віршик у маршрутці, казочку на ніч — ​усе збирає в одну скарбничку.

Деякі психологи радять читати дітям книги, які вам самим до душі. Аргумент: вона запам’ятовує ваш піднесений стан, а не текст, готова сміятися над кумедним разом із вами, навіть якщо не розуміє. А одного разу їй самій стане цікаво, що ж то за насолода така — ​читання. Та найглибші поради дає письменник, поет і кандидат психологічних наук Володимир Левін: запишіть своє чадо в бібліотеку — ​царство книг і поміч фахівця зроблять своє; запитайте у друзів вашої дитини, що вони читають (настає час, коли їхні поради більш вагомі, аніж батьківські); передплатіть сину чи доньці якийсь журнал, що відповідає захопленню (він тонший за книгу); змиріться з тим, що вона матиме чтиво однієї серії чи комікси (це нині дуже модний жанр); ходіть разом у книгарні — ​нехай обирає собі сама; ніколи не примушуйте дочитувати те, над чим дитина нудьгує; і останнє — ​пробуйте різні жанри (фантастику, гумор, детективи, сентиментальні історії). До речі, остання порада Левіна дуже гарно спрацювала у старшого мого сина — ​йому «присмакувала» фантастика з серії «Легенди світокраю». Досі пам’ятаю, як моя дитина, раніше байдужа до читання, попросила знайти їй наступну книгу. А ще якось я зрозуміла, що мої улюблені твори не заворожують аж так сильно моїх дітей: «Пригоди в лісовій школі» поступилися «Гаррі Поттеру».

Пояснень цьому маю аж два: не всі однаково підходять різним дітям, до того ж теж старіють.

Не можу обійти увагою аудіокниги. Один мій знайомий вмикав своїм дітям записи, начитані артистами, ще й з музикою — ​слухали дружно усією сім’єю. При усіх плюсах паперових книг це теж книги.

Наостанок наголошу ще раз: як би не кортіло засадити дитину навіть за найцікавіше за вашими мірками видання — ​не робіть цього. Їдьте на книжковий форум, ідіть у кав’ярню з книжковою полицею, домовтеся зазирнути у бібліотечний архів, куди доступ для більшості обмежений — ​і підглядайте за дитиною, аби знати, як їй у цьому сенсі догодити.

Листів із запитаннями і пропозиціями, як завше, чекаю на електронну адресу: [email protected].