Микола Тарасюк – чемпіонам із Ківерців: «Я вболівав за своїх, але перемогли сильніші!»
Олицькі «ворони» спіймали ґаву й таки не склювали «Колос»! (Відео)
Втрата зібраності на останніх секундах поєдинку завадила гравцям ФК «Олика» вдруге поспіль виграти турнір пам’яті свого Воротаря — Героя України, Героя Небесної сотні Івана Тарасюка
«Мамо й тату, чекайте мене у суботу…»
— Аби лиш це все не було даремно. І покладені життя мого Іванка та його побратимів на Майдані. І подвиг загиблих за Україну бійців у війні на Сході. Аби не вернулося вже те, що було. Щоб ішли ми вперед — і до того Євросоюзу, і до кращого життя…, — зітхає Микола Тарасюк із Залісочого, стоячи біля могили сина на місцевому кладовищі.
Його Іванко — Іван Тарасюк — назавжди лишиться 21–річним. Адже з Євромайдану хлопець — як і обіцяв батькам — повернувся в суботу. У труні. Сповнене найкращих поривань юне життя 20 лютого 2014–го зупинила куля снайпера.
Розслідування триває п’ятий рік, але кінця не видно. Влада запевняє родичів загиблих: слідство просто прагне зробити все з дотриманням найдрібніших процедур і формальностей — аби справа згодом не «розвалилася» під час можливого оскарження майбутніх вироків у міжнародних інстанціях і винні таки не уникли покарання…
Воно б може швидше рухалося, якби батьки загиблих дружно вступили в БПП. Дехто і вступив — і не тільки в БПП. А ми з дружиною затялися: наш син на Євромайдані не за якусь партію стояв — за Україну! То й ми пам’ять про свою єдину дитину на «дивіденди» від тих політиків розмінювати не будемо! — каже Микола Тарасюк, коли вже їдемо з кладовища.
На емблемі ФК «Олика» зображено саме ворону, а тамтешні футболісти навіть і не думають ображатися, коли їх називають «воронячим клубом».
Раптом чоловік спохопився й звертається до нашого редакційного водія Миколи Денисюка:
— Мало не забув, потрібно ще ж у магазин заскочити — ковбаси і до ковбаси купити! У хлопців попереду фінал — треба підкріпитися!
Хвилин за п’ять він уже виходить з крамниці в центрі селища з цілою торбою харчів, з якої справді колоритно стирчать і дві палки ковбаси.
Любові дві — футбол і Україна!
У мирному житті Іван Тарасюк захищав ворота місцевого футбольного клубу «Олика». А коли потрібно було боронити демократичні цінності, не роздумуючи, вирушив на вируючий столичний Майдан. Тож у пам’ять про сина Микола Тарасюк вирішив проводити саме футбольний турнір. Ну а зреалізовувати задумане допомагає наявність в Олиці свого великого футбольного активіста — Олега Шахраюка! Молодий чоловік не лише сам прекрасний гравець, а й надихає та зорганізовує футболістів чи не усього району!
Емоції зашкалювали і на полі, і поза ним.
До участі в турнірі пам’яті Героя України, Героя Небесної сотні Івана Тарасюка запрошують колективи Ківерцівського району. Перші змагання — 2014 року — виграв «Колос» (Ківерці). Згодом двічі (2015 і 2016 рр.) тріумфував ФК «Липне». А ось торік — 2017–го — перемогу здобула рідна команда Івана Тарасюка — ФК «Олика»! Зі здобутим трофеєм та батьком Героя хлопці тоді відразу вирушили на кладовище — на могилу свого Воротаря…
Ну а у «футбольній лотереї» удача усміхнулася «Колосу» (хоча ківерчани й першими «змазали» в серії пенальті!)
Цього року в турнірі зголосилися брати участь десять колективів, які були розділені на дві групи. По дві кращі команди виходили до півфіналу.
Уже на груповому етапі мали місце кілька неабияких несподіванок. Скажімо, у групі А не міг не здивувати провал ФК «Липне» — найтитулованішої команди цього турніру. Дворазові переможці змагань попередніх років здобули в чотирьох поєдинках лише одне очко й посіли останнє місце у своїй групі…
Натомість ФК «Дубище» «виносив» своїх суперників, неначе та мюнхенська «Баварія» в Бундеслізі — чотири перемоги із загальним рахунком 14:1! А ось представник райцентру — ківерцівський «Колос» — виступив за принципом 50/50: п’ять забив — п’ять пропустив, двічі виграв — двічі програв. Проте таки продерся у півфінал!
Щодо групи Б, то тут до «плей–оф» досить впевнено делегувалися цуманський «Атлетік» і господарі змагань — ФК «Олика».
Варто також згадати звитягу луцького арбітра Сергія Карамаця, який протягом двох днів відсудив аж 10 (!) поєдинків групового етапу. Агов, представники Книги рекордів Гіннесса! Тут у нас на Волині є цікавенький рекорд, хоча який там рекорд — рекордище!
| М | Команда | І | В | Н | П | М | О |
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1. | ФК «Дубище» | 4 | 4 | 0 | 0 | 14–1 | 12 |
| 2. | «Колос» | 4 | 2 | 0 | 2 | 5–5 | 6 |
| 3. | ФК «Холоневичі» | 4 | 1 | 2 | 1 | 2–5 | 5 |
| 4. | ФК «Жорнище» | 4 | 1 | 1 | 2 | 4–7 | 4 |
| 5. | ФК «Липне» | 4 | 0 | 1 | 3 | 3–10 | 1 |
| М | Команда | І | В | Н | П | М | О |
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1. | «Атлетік» | 4 | 3 | 1 | 0 | 7–3 | 10 |
| 2. | ФК «Олика» | 4 | 2 | 2 | 0 | 5–1 | 8 |
| 3. | ФК «Хорлупи» | 4 | 1 | 2 | 1 | 4–4 | 5 |
| 4. | ФК «Дерно» | 4 | 1 | 1 | 2 | 4–5 | 4 |
| 5. | ФК «Муравище» | 4 | 0 | 0 | 4 | 2–9 | 0 |
ФК «Дубище» дубасив усіх — проте олицькі ворони таки накаркали перемогу землякам!
Тож у півфіналах турнірна доля звела цуманський «Атлетік» та ківерцівський «Колос», а також ФК «Дубище» — ФК «Олика».
Першими грали саме «цуманські» з «ківерцівськими»! Історія їхніх протистоянь обчислюється десятиліттями, а запеклість цих двобоїв своїм «градусом» щонайменше вдвічі перевершує «температуру» матчів «Реала» з «Барселоною»! Старші чоловіки, присутні на цьому поєдинку, пригадували: траплялося, що футбольні баталії команд переростали не лише у боксерські й кікбоксерські, а й набували ознак еклектичної суміші вільної боротьби, кіокушинкай–карате та бойового гопака з тхеквондо!
Футболісти «Колоса», звісно, дуже хотіли пробитися у фінал й заволодіти трофеєм, який вже вигравали за підсумками історичного — першого — турніру в Олиці! Проте й гравці «Атлетіка» не в тім’я биті! До того ж, саме у цуманчан найкраща у світі вболівальниця! 71–річна Ніна Денисюк не пропускає жодної — навіть виїзної — гри «Атлетіка»! Та що там казати — ця дивовижна–жінка просто живе футболом і прекрасно на ньому розуміється!
– Пані Ніно, а от могли б назвати з десяток гравців, скажімо аргентинського «Бока Хуніорс»? — жартома запитую в цуманчанки, яка побувала навіть на матчі Україна – Швеція під час Євро 2012!
– Синку, та я тобі не лише основний склад «Боки» назву, а й «Рівер Плейта», «Сан–Лоренсо» та «Естудіантеса»! Хоча найбільше, звісно, вболіваю за рідний «Атлетік», луцьку «Волинь» та київське «Динамо»!
– Синку, та я тобі не лише основний склад «Боки» назву, а й «Рівер Плейта», «Сан–Лоренсо» та «Естудіантеса»! Хоча найбільше, звісно, вболіваю за рідний «Атлетік», луцьку «Волинь» та київське «Динамо»!
Тим часом «Атлетік» відкриває рахунок в поєдинку з «Колосом»! Але згодом таки двічі пропускає й поступається місцем у фіналі затятому супернику…
У другому півфіналі господарям змагань, футболістам ФК «Олика», випало грати із ФК «Дубище», який у груповому етапі розніс на друзки усіх!
Але ж вдома оличанам не лише стіни допомагають, а й… легендарні тамтешні ворони! Раптом хто не в курсі: в місцевому парку здавна гніздиться сила–силенна цих галасливих птахів. Здавалося б, ну й хай собі! Проте за радянських часів цим пернатим влада з якогось переляку… оголосила війну! Вочевидь, уздрівши в карканні олицького вороння приховану антирадянщину, на Волинь відрядили найкращих співробітників КДБ мало не із самісінької Москви. І з рушниць по них гатили, і гнізда їхні підпалювали, навіть дерева з воронячими «апартаментами» намагалися зрубати… Де там: СРСР накрився мідним тазиком, «кадебісти» розбіглися по норах, неначе полохливі щурі (щоправда, один із найдрібніших згодом таки видерся на «московський трон»!) — а воронам в Олиці ведеться ще краще!
Тож і не дивно, що на емблемі ФК «Олика» зображено саме ворону, а тамтешні футболісти навіть і не думають ображатися, коли їх називають «воронячим клубом». А що вже каркали чорнопері під час півфінального поєдинку з тим грізним ФК «Дубище»! Аж вуха закладало… І що ви думаєте — таки «накаркали» своїм землякам перемогу з рахунком 2:1 та вихід у фінал!
Не плач, сивий батьку, син Героєм став…
У матчі за третє місце ФК «Дубище» здолав цуманський «Атлетік» — 4:1.
А ось перед початком фінального поєдинку травневе сонце вже потроху почало «сідати» за високі навколишні дерева. Спека якось відразу змінилася на прохолодний вітерець. І відразу згадалося, що це прекрасне спортивне свято насправді започатковане на вшанування юного життя, яке обірвалося за трагічно-героїчних обставин…
Згадалася й почута того ж дня розповідь Миколи Тарасюка дорогою до кладовища. Як він їздив до Києва, аби одержати від Президента синову Зірку Героя України. Як потім повертався назад, і сусіди–пасажири навіть не здогадувалися, що цьому зажуреному чоловікові чи то гріє, чи то муляє у внутрішній кишені піджака… Хоча ні, не в кишені — трохи глибше, у грудях…
Сусіди–пасажири навіть не здогадувалися, що цьому зажуреному чоловікові чи то гріє, чи то муляє у внутрішній кишені піджака… Хоча ні, не в кишені — трохи глибше, у грудях…
А потім увечері він ішов пішки багацько кілометрів «від траси». І, звісно, спочатку пішов не додому — до дружини і тещі. А до Нього. І стоячи біля могили, тримав на долоні той п’ятикутний шмат щирого золота, на який падали хай і скупі, але невимовно гіркі та солоні батьківські сльози…
Але що це ми — ось уже стартовий свисток! Гравці ФК «Олика» відразу мчать на ворота суперника — за свою «воронячу» емблему і, звісно, за свого Воротаря…
Команди запекло билися на кожному клаптику поля! До речі, справжнього зеленого футбольного поля доволі пристойної якості — не витоптаного навіть біля воріт! Ну от хіба одна-однісінька стежка «прокладена» по діагоналі — декому з оличан таки важко (а може, просто ліньки) обходити ті «півгектара».
Хай як хвацько боролися суперники в першому таймі, проте на перерву довелося йти таки за нульового рахунку. Натомість вже у другій половині зустрічі численні глядачі були нагороджені відразу чотирма красенями-голами!
Спочатку Денис Левчук прекрасним ударом здалеку вивів «Колос» уперед. Проте майже відразу ФК «Олика» відігрався — гол на рахунку Сергія Ткаченка. А невдовзі вже згадуваний нами капітан господарів та один із головних ідейних натхненників турніру Олег Шахраюк виводить свою команду вперед!
І от коли вже здавалося, що ФК «Олика» втримає переможний рахунок і вдруге поспіль виграє турнір, а її уболівальники запустять у небо петарди, що робили після кожного гола земляків у неділю, своє вагоме слово сказав гравець «Колоса» Вадим Корень. Годинник почав відраховувати додану арбітром Сергієм Карамацем хвилину, а Вадим продемонстрував дива вправності та влучності — 2:2 і серія післяматчевих пенальті! До речі, саме Вадима Кореня згодом визнають кращим гравцем-нападником турніру.
Ну а у «футбольній лотереї» удача усміхнулася «Колосу» (хоча ківерчани й першими «змазали» в серії пенальті!), який і став переможцем турніру та одержав з рук Миколи Тарасюка — батька назавжди 21-річного Героя — заповітний трофей.
Хоча подарунками, до речі, не були обділені всі призери змагань, які від імені Олицької селищної ради вручала її голова Олена Кашевська. Гроші на турнір виділили і тато Героя Микола Тарасюк та народний депутат Ірина Констанкевич.Цілий мішок усякої футбольної всячини (найперше, звісно, м’ячів!) роздав головний редактор «Волині-нової» Олександр Згоранець! Нагадаємо, що призи від «Волині» — уже добра традиція турніру. Хоча загалом «акули пера» своєю увагою ці змагання не балують. Як ми не видивлялися довкруж поля хоча б когось із колег, нікого так і не побачили. Вочевидь, усі їхні думки вже про фінал Ліги чемпіонів між «Реалом» та «Ліверпулем»…
Турнір пам’яті Героя України, Героя Небесної сотні Івана Тарасюка. Фінал. ФК «Олика» (Олика) — «Колос» (Ківерці) — 2:2 (у серії післяматчевих пенальті 3:4)
20 травня. Олика. Стадіон «Олика–Парк» імені Івана Тарасюка. Головний суддя Сергій Карамаць.
Володарями індивідуальних нагород стали:
«Кращий воротар»: Олександр Краснопера («Колос»);
«Кращий захисник»: Ростислав Новак (ФК «Олика»);
«Кращий півзахисник»: Юрій Гламазда (ФК «Дубище»);
«Кращий нападник»: Вадим Корень («Колос»);
«Кращий бомбардир»: Володимир Гламазда (ФК «Дубище»);
«Кращий вболівальник»: Ніна Петрівна Денисюк («Атлетік»).
