Подружжя Кагалів із Луцька зібрало найбільшу на Волині колекцію гіацинтів - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.76
Подружжя Кагалів із Луцька зібрало найбільшу на Волині колекцію гіацинтів

Цьогоріч порадувала господарів пишним цвітом і стара вишня.

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА.

Подружжя Кагалів із Луцька зібрало найбільшу на Волині колекцію гіацинтів

Друзі полюбляють цей вічноквітуючий дім. Тут завжди раді кожному гостю, зустрічають з теплом і любов’ю. До того ж охоче діляться секретами вирощування різноманітних квітів, яких у них стільки, що й годі перерахувати, а також живцями чи бульбами рідкісних рослин. Дбає про це різнобарв’я подружжя для власного задоволення.

Чимало квітів у «Сіті Парку» подаровані і посаджені паном Іваном.

 — Квіти не продаємо, — каже господар обійстя Іван Іванович. — А вони множаться. Щороку їх більшає. Садити уже й ніде. Не викидати ж, то ми роздаємо їх усім охочим.

Квіти не продаємо. А вони множаться. Щороку їх більшає. Садити уже й ніде. Не викидати ж, то ми роздаємо їх усім охочим

На шести сотках присадибної ділянки чого тільки немає! Тут і першоцвіти, і троянди різних сортів, іриси, тюльпани, гібіскуси... І, звісно ж, улюбленці Івана Івановича — півонії та гіацинти. Останніх у нього 66 сортів. Такої колекції не тільки в Луцьку, а й на Волині немає. Збирати її квітникар-любитель розпочав 9 років тому, коли жив у Борисполі. Дуже вже подобалися йому тим, що випускали довгі, наче антени, квітконоси із зірочками. Мав їх чимало. І щороку поповнював колекцію новими сортами. За словами господаря, кожна квітка гарна по-своєму. Один гіацинт цвіте звичайними зірочками, другий — купчастий, а в третього не суцвіття, а суцільна шапка. Найбільше гордиться чорним. Його довго шукав. А тут і нагода трапилася придбати. Познайомився на ринку із дівчиною, яка пообіцяла привезти з Польщі саме такого кольору, про який мріяв. І вже цьогоріч мав змогу ним милуватися. Бачили це диво-природи і ми з фотокореспондентом. Інші гіацинти уже відцвітали (цьогорічна весна видалася ранньою і теплою, тож «вистрілили» раніше, ніж зазвичай), а він усе ще квітував і поширював довкола неймовірний аромат.

Клавдія Степанівна Кагал переконана - квіти відчувають добро.

Іван Іванович – чоловік педантичний, любить в усьому порядок. Тож і на грядці в нього, як у науковій лабораторії, кожен сорт пронумерований. Назви всіх у голові не будеш тримати, але їх легко знайти в журналі, який веде. Там же і список сортів, які хоче придбати, щоб поповнити колекцію.

— Доглядати гіацинти не складно, — каже чоловік. — Головне — вчасно поливати, підживлювати. Ефективне добриво — Кеміра.

Іван Іванович — технар, зв’язківець за фахом, але про квіти розповідає так, що заслухаєшся. Здається, знає про них геть усе. Вони для нього не просто краса, а ціла філософія життя. Пестячи їхні ніжні пелюстки долонями, він відчуває енергетику землі. Квіткове різнобарв’я надихає його, дарує настрій і здоров’я. Біля нього забуває про всі проблеми і негаразди. Тож не шкодує гарних слів для своїх улюбленців. Мовляв, вони тоді пишніше цвітуть.

Велика любителька краси і його дружина Клавдія Степанівна, хоча головним квітникарем у сім’ї вважає чоловіка. Ранок вона розпочинає з обходу різнокольорового царства, вітаючись із кожною рослиною.

— Квіти, як люди, відчувають добро, — каже Клавдія Степанівна.

Чорний гіацинт – окраса грядки.

Чорний гіацинт – окраса грядки.

 У Кагалів вони не лише у дворі, а й у будинку. Всюди, де є вільне місце, щось росте. Чудово почувають себе пуансетія, монстера, повзучий філодендрон, кактус... А яка розкішна дифенбахія! Її верхівка ось-ось сягне стелі. На стелажах біля сходів розмістилися фіалки.

Скоро для дифенбахії не вистачатиме висоти кімнати.

Це ще одна любов чоловіка, — коментує господиня. — Мали їх багато сортів — однокольорові, різнобарвні, прості й махрові. Щовесни він три дні проводив на кухні, щоб дати їм лад, обірвати сухі листочки, обновити. Але вони чомусь не полюбили нас, почали сохнути.

Квітам доведеться потіснитися.

Знайшлося місце у домі й для розсади овочів. Господарі віддають перевагу вирощеній власноруч.

— Помідори, перці не купуємо, — каже хазяїн. — Жити у власному будинку і не вирощувати їх, то не по-українськи.

Тож квітам на ділянці доводиться тіснитися, давати місце овочам і полуницям. У червні внуки, які приїдуть до дідуся й бабусі, зможуть поласувати уже соковитими ягодами.