Волинський вибухотехнік Ігор Заболотний: «Я не маю права на помилку, бо один раз живу» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.98
Волинський вибухотехнік Ігор Заболотний: «Я не маю права на помилку, бо один раз живу»

Подібні «забавки» можна брати в руки тільки на демонстративних стендах під наглядом фахівців.

Фото сектору комунікації поліції у Волинській області.

Волинський вибухотехнік Ігор Заболотний: «Я не маю права на помилку, бо один раз живу»

А роботи для нього і колег зараз побільшало в рази, адже із фронту везуть навіть протипіхотні міни

Лише за 5 місяців цього року волинські поліцейські вилучили у наших земляків 259 вибухових матеріалів і понад 4 кілограми небезпечної речовини. Здебільшого це боєприпаси різних часів, призначені знищувати людей і техніку ворога, що тепер стали іграшками чи джерелом заробітку для необачних українців. Виявляючи такий «сюрприз», ніколи не знаєш, де зберігався снаряд, які маніпуляції з ним проводили й коли він може бабахнути

Реактивно-фугасний снаряд – один із найнебезпечніших «трофеїв» Ігоря Заболотного.
Реактивно-фугасний снаряд – один із найнебезпечніших «трофеїв» Ігоря Заболотного.

 «Приїжджаємо в Локачинський район, а біля сараю лежить молодий чоловік… без голови»

Лучанин Ігор Заболотний — ​один із тих, хто зобов’язаний розв’язувати такі «задачки», адже очолює вибухотехнічний відділ Головного управління Нацполіції у Волинській області.

— Як йому спало на думку пов’язати своє життя з «підозрілими бомбами» — ​це перше, чим ми поцікавилися у правоохоронця.

— Ніколи не планував працювати вибухотехніком. У дитинстві навіть не знав, що є така спеціальність. Я проживав біля пожежної частини в Луцьку, то в молодших класах хотів обрати професію рятувальника. Все сталося випадково: після Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля півроку попрацював у пожежній охороні й перевівся в науково–дослідний експертно–криміналістичний центр Головного управління МВС України у Волинській області, де вчився шукати і знешкоджувати вибухонебезпечні предмети.

У нашій сфері працюють різні люди: одним викладали вибухотехнічну справу в навчальних закладах, інші здобували освіту, скажімо, юристів і з вибухівкою ніколи не стикалися. Новачкам, щоб приступити до роботи, потрібно перечитати багато літератури й відпрацювати до автоматизму теорію під час практичних занять.

Завжди страшно. Не тому, що я боягуз. Просто, коли ти переживаєш — ​то думаєш. Стараюся бути максимально зосередженим, бо помилитися не маю права.

— Схожий підрозділ працює в ДСНС. Чи не перетинаються ваші повноваження?

— У нас товариські стосунки, рятувальники займаються випадками, які не передбачають кримінальної відповідальності. Хліба один в одного не забираємо (усміхається).

З 2015 року вибухотехнічний підрозділ — ​це окрема структурна одиниця Головного управління Нацполіції в області. Ми займаємось пошуком, вилученням, транспортуванням і знешкодженням вибухонебезпечних предметів. Оглядаємо місця проведення масових заходів. Спільно з науково–дослідним експертно–криміналістичним центром досліджуємо загрозливі знахідки. Втім є об’єкти першої категорії — ​вкрай небезпечні, які ми не можемо далеко транспортувати, тому підриваємо їх у найближчому кар’єрі та лише вивчаємо залишки.

— Як часто людська необачність чи навіть дурість призводить до трагедії?

— Такі випадки трапляються регулярно, чужа біда, на жаль, не вчить. Одного разу приїхали на виклик у Локачинський район. Заходимо на подвір’я приватного будинку — ​навколо всі ридають. Біля сараю лежить молодий чоловік — ​до 30 років — ​без голови. Він займався нехитрим бізнесом: розпилював снаряди часів Другої світової війни, діставав кольоровий метал, виплавляв вибухову речовину, а корпус окремо здавав на брухт. Тут до фатальних наслідків може призвести кожен рух, що і сталося.

— Як ви думаєте, навіщо люди це роблять, адже вигода — ​мізерна порівняно з ризиками?

— Дуже важко зрозуміти, що відбувається в голові у таких «колекціонерів».

Арсенали інколи жахають. Якось із гаража ковельчанина ми вилучили понад тисячу одиниць вибухових матеріалів. Виносили ящиками: ручні гранати, артснаряди, засоби підриву, вибухівку. А в Локачах у «чорного» археолога, який мав уже три судимості, виявили вибухової речовини понад 50 кілограмів, десятки снарядів великих калібрів, серед яких — ​і надпотужний реактивно–фугасний. Вивозили все це двома заходами. Боєприпаси були гнилі, очевидно, пролежали в землі дуже довго.

«Ковельчанин вставив ліхтарик для зарядки — ​і йому відірвало кисть руки»

— А з якими найекзотичнішими вибуховими пристроями доводилося працювати?

— Серед рідкісних знахідок — ​австро–угорські ручні гранати Першої світової. Їх є дуже багато видів. Але на сьогодні збереглися одиниці. Втім ми займаємося не лише небезпечними викопними знахідками, нас цікавлять і саморобні пристрої. Доволі неординарний випадок трапився в Ковелі: чоловік знайшов на вулиці ліхтарик, який для зарядки потрібно вставляти в розетку. Тільки під’єднав знахідку до електромережі, як йому вибухом відірвало кисть руки. Хтось навмисне сконструював таку «міну», помістивши запал та порох у герметичний корпус.

— У чому полягає процес знешкодження вибухонебезпечних предметів?

— У нас є методичні рекомендації, написані кров’ю, і ми їх дуже чітко дотримуємося.

Схема знешкодження доволі проста: викопали яму, поклали предмет, зверху — ​свою вибухівку та дистанційно підірвали.

— Чи побільшало роботи з початком війни на Донбасі?

— Так, із фронту везуть усе: гранати Ф1, РГД 5, ГРМ, ручні протитанкові гранатомети, навіть протипіхотні міни…

— Як часто звертаються до вас щодо підозрілих пакунків на вулиці?

З початку року зареєстровано близько 20 таких викликів. Люди зараз пильні, і це правильно. Зазвичай ми оглядаємо такі знахідки із собаками і, щоб перестрахуватися, розбиваємо їх гідроударом.

— Коли вам було востаннє страшно на роботі?

— Завжди страшно. Не тому, що я боягуз. Просто, коли ти переживаєш — ​то думаєш. Стараюся бути максимально зосередженим, бо помилитися не маю права. Я раз живу, і мене оточують інші люди. Ніколи не можна керуватися принципом, що я вже це знаю і вмію знешкодити. Наприклад, коли розбиваємо гідроударом замаскований вибуховий пристрій, завжди виливаємо на цей предмет води стільки, скільки в нас є.

— Щодо технічного забезпечення: чи відстає воно, скажімо, від європейських колег?

— Щонайперше хотілось би мати захисний канадський костюм EOD9, де всередині регулюється температура. У нашому КС 1 за 20 хвилин можна на 5 кг схуднути. Потрібна мобільна рентгенустановка. В інших регіонах країни таке обладнання вже є. Також можна лише мріяти про генератор радіоперешкод, який дає змогу знешкоджувати радіокеровані вибухові пристрої.

— Хто вас чекає вдома?

— Дружина, доця, батьки. Жінка щоразу хвилюється і за мене, і за колег. Знаю, що вона завжди переживає, хоча й намагається цього не показувати.

P. S. Поки ми готували цей матеріал, двоє жителів Київщини підірвалися у прямому ефірі. Вони «гралися» гранатою РГД 5 і тротиловою шашкою, транслюючи це в одній із соцмереж. Унаслідок таких «розваг» 25–річному чоловікові відірвало руку. Після лікування він може сісти разом із товаришем на 7 років за ґрати. Поліція знайшла в них цілий арсенал боєприпасів.

Завдяки  такому  екіпіруванню  усі вибухотехніки – стрункі.
Завдяки такому екіпіруванню усі вибухотехніки – стрункі.