Марія Монтессорі і через 100 років продовжує рятувати хворих дітей

Вона мріяла про «чоловічі професії»

Дочка респектабельних батьків, єдина дитина в сім’ї, Марія Монтессорі, яка народилася в 1870 році в Італії, цікавилася речами, що зовсім не підходили для дівчаток того часу. Марія любила біологію і математику, мріяла стати інженером. І рідні відступили, віддали дочку в 12 літ у технічну школу імені Мікеланджело Буа-

наротті, в якій до цього навчалися тільки хлопчики. А потім у Технічний університет імені Леонардо да Вінчі. Після його закінчення 20-річна Марія Монтессорі могла далі вивчати інженерні науки, але вона раптом вирішила стати лікарем. Для жінки в католицькій Італії це було нечувано.

Іграшки були у відкритому доступі: малюки могли самі взяти з полиці будь-яку річ. Але при цьому всі предмети, навіть найулюбленіші, були в одному екземплярі. Так діти вчилися домовлятися і чекати.

У 1890 році Марія спробувала вступити на медичний факультет Римського університету, але їй відмовили. Зарахували на факультет природничих наук, а після першого курсу дозволили перейти на медичний. Батько не був радий, але надав дочці супровід, без якого незаміжня дівчина не могла з’являтися на лекціях.

Незважаючи на подібні труднощі, Монтессорі в 1896 році захистила диплом і стала першою в Італії жінкою-лікарем та ще й із вченим ступенем. Вона працювала в університетській психіатричній клініці, паралельно займалася приватною практикою. Якось звернула увагу на розумово відсталих дітей у лікарні: вони жили в кімнатах без іграшок і книг, їх нічому не навчали. Так визріло бажання допомагати хворим малюкам. Монтессорі вступає на педагогічний факультет Римського університету і студіює «всі основні публікації з теорії освіти за останні двісті років».

Малих потрібно поважати, давати їм свободу

В кінці XIX століття Марія Монтессорі стала директором Ортофренічного інституту, який готував учителів для роботи з хворими дітьми. На базі цього вишу була школа, де вона створила спеціальні класи. Згодом багато її вихованців змогли скласти іспити рівня загальноосвітніх закладів.

У 1898 році Марія Монтессорі народила сина поза шлюбом — ​від свого колеги Джузеппе Монтесано. Невідомо, чи то його мати-герцогиня була проти весілля сина з такою жінкою, чи то сама Монтессорі не захотіла виходити заміж і прощатися з кар’єрою вченого, але їхнього сина Маріо віддали в прийомну сім’ю.

Хлопець переїхав до матері вже підлітком. Син цілком підтримував її ідеї, був помічником та другом. Монтессорі дійшла висновку, що батькам не потрібно пере­оцінювати свій вплив на дитину: «Природа — ​ось хто всім керує. Якщо ми зрозуміємо це, то приймемо за основу принцип «не заважати природному розвитку» і замість незліченних питань про формування характеру, розуму, почуттів, сформулюємо єдине питання всієї педагогіки: як надати дитині свободу».

Монтессорі вважала, що важливо створити для хлопчика чи дівчинки відповідну обстановку і дати можливість їм бути самостійними. «Для щастя їм треба небагато: повісити курточку на гачок, прибитий на стінку на відстані витягнутої руки, тихо і вправно переставити стільчик, вага якого відповідає дитячим силам. Рішення, на диво, просте. Створіть пропорційне середовище і дозвольте там жити. Але як зазвичай поводяться з малими? Постійно відривають від занять, без будь-якої причини, без поваги, як господарі піднімають безправних рабів на плантаціях. Поважати дитину нарівні з дорослими — ​ця ідея здається смішною багатьом із нас…»

Дитсадок, про який і сьогодні можна тільки мріяти

Монтессорі створила особливий навчальний заклад для малечі. Там використовували зовсім не «іграшкові» предмети: посуд, коробки, пляшки, меблі, тканину, папір. Працювали з ними теж по-дорослому: різали, шили, нанизували намистини, мили посуд, витирали пил. Прибирання було обов’язковим. Такі заняття робили вихованців самостійними й допомагали пізнавати властивості предметів. Крім того, ігри з речами різних форм і фактур розвивали дрібну моторику, яка, як з’ясувала Монтессорі, допомагає формувати мислення і мову. Групи в садочку були різновіковими. Так кожна дитина росла в своєму темпі, не озираючись на однолітків. А ще вчилася спілкуватися зі старшими і молодшими, не боячись просити про допомогу або пропонувати її.

Іграшки були у відкритому доступі: малюки могли самі взяти з полиці будь-яку річ. Але при цьому всі предмети, навіть найулюбленіші, були в одному екземплярі. Так діти вчилися домовлятися і чекати. Дорослий мав лише показати, як поводитися з тим чи іншим предметом.

Монтессорі зауважила, що хлопчикам і дівчаткам легше написати букву, ніж сприйняти її абстрактний образ у книзі. Тому діти спочатку обводили трафарети, потім малювали перші літери. Вони запам’ятовували алфавіт на дотик, чіпали букви, вирізані з цупкого паперу. І гралися, складаючи з них слова. Метод працював: малюки читали і писали вже в п’ять років. Згодом в Італії відкрилося ще декілька подібних дошкільних закладів.

Книгу Марії Монтессорі «Будинок дитини. Метод наукової педагогіки» незабаром переклали на різні мови. ЇЇ ідеї вийшли за межі Італії. Наприклад, у Відні садочок за цією системою відкрила Анна Фрейд — ​засновник дитячого психоаналізу і дочка Зігмунда Фрейда.

У 1922 році до влади в Італії прийшов Беніто Муссоліні. Спочатку уряд спонсорував школи Монтессорі, але педагог не збиралася готувати послідовників його ідеології. У 1934-му Марія із сином поїхали з країни. Вони жили в Іспанії і Нідерландах, а в 1939-му приїхали з лекціями в Індію і залишилися там на тривалий час.

Останні роки свого життя (померла у 81) Марія продовжувала працювати і подорожувати. Була тричі номінована на Нобелівську премію миру. Заснована при її житті Міжнародна Монтессорі-організація досі працює. У 1988 році ЮНЕСКО визнала Марію Монтессорі одним із чотирьох викладачів, які визначили спосіб педагогічного мислення в XX столітті.

Оксана КРАВЧЕНКО.