Анна Політковська-Мазепа першою розповіла про розіп’ятих хлопчиків… у Чечні

Ця цитата звучить на перших хвилинах документального фільму Марії Новікової «Анна Політковська: сім років на лінії фронту». А після цього показано, як двоє чоловіків принесли квіти до під’їзду, де жила й була застрелена остання справжня російська журналістка. Далі бачимо, що цей жест не сподобався місцевій представниці «русского міра», мешканка їх проганяла: мовляв, «навіщо ви тут цвинтар зробили, нам неприємно…»

Цього, напевне, досить, щоб сформувати адекватне враження про сучасну Росію, але в більшості з нас воно і так давно склалося, а от про Політковську варто згадати хоча б тому, що багато її текстів про Другу чеченську війну актуальні нині для Донбасу

Казки про розіп’ятих хлопчиків на Сході України росіяни придумують не з голови. Здавалось би, тільки хвора фантазія кремлівських пропагандистів таке може сотворити, — але ні, це реальні звірства російської армії в Чечні, про які писала Анна Політковська.

Анна Мазепа (у жилах журналістки текла українська кров: її батько Степан Мазепа родом із села Костобобрів Чернігівської області) народилася 30 серпня 1958 року у Нью-Йорку в сім’ї радянських дипломатів. Мама нашої героїні — ​Раїса — ​розповідала, що донька завжди була революціонеркою: наприклад, у дитинстві, коли всі ставали до фотографії, дівчинка втікала у протилежний куток кімнати. Анна опановувала журналістський фах у Московському держуніверситеті, там і познайомилася з майбутнім чоловіком — ​журналістом Олександром Політковським. У них народилося двоє дітей. Втім, сімейне життя не склалося. Чоловік часто входив у «творчі депресії», а точніше пиячив, грошей не вистачало. Політковській навіть доводилося підпрацьовувати прибиральницею. Після того, як подружжя розлучилося, вона сказала, що було дуже важко ставити сина та доньку на ноги і що тепер чекає радості від життя.

7 жовтня 2006 року (у день народження Володимира Путіна) Анну Політковську застрелили в ліфті її власного будинку.

Світову славу журналістці принесли публікації в «Новій газеті» з фронтів Другої чеченської війни (1999–2009). Вона поїхала у зону бойових дій, щоб висвітлити проблему біженців, і вже не змогла залишити людей сам на сам із бідою.

Анна Політковська писала про викрадення мирних жителів на території воюючої республіки, про фільтраційні табори ФСБ, жорстокі катування чеченців, до яких вдавалися військові та міліція. Один із героїв її публікації навіть був засуджений до 11 років тюрми. Вона називала імена сотень злочинців. Серед жахів тієї війни, які описувала журналістка, було справжнє розп’яття чоловіка, а ще — ​вбивство підлітка з артилерійської зброї в туалеті — ​в «сортирі», як і заповідав Путін.

«За що я так не люблю Путіна? За черствість, що гірше злочину, за його цинізм, расизм, за його неправду, за газ, що він застосував у ході облоги «Норд-Оста», за побиття дітей, що тривало протягом усього його першого президентського строку…»  (Анна ПОЛІТКОВСЬКА)

Коли її якось запитали, чому вона не описує злочини чеченців проти росіян під час Першої війни, Анна відповіла: «У 1991–1994 роках я не мала змоги досліджувати проблему геноциду російського народу в Чечні. Однак нинішній геноцид чеченців очевидний. І проводять його військові і самі чеченці. Я багато разів сама собі намагалася пояснити прикрим випадком або дурістю виконавця багатьох фактів, які бачила, але кожного разу зазнавала поразки: щодо чеченців у Росії все ж діє система винищення».

Політковська написала декілька книг про те побоїще, а ще у Великобританії вийшли її видання «Putin’s Russia» («Путінська Росія») і «Росія без Путіна». З 2003 року вона почала звинувачувати нинішнього очільника Чечні, а тоді — ​помічника міністра внутрішніх справ республіки Рамзана Кадирова у викраденнях людей та інших злочинах. За безпрецедентну сміливість у творчості, а також за правозахисну діяльність журналістка отримала чимало престижних нагород від різноманітних міжнародних організацій, зокрема Amnesty International та ОБСЄ.

7 жовтня 2006 року (у день народження Володимира Путіна) Анну Політковську застрелили в ліфті її власного будинку.

Кількох росіян за цей злочин відправили за грати, зокрема колишнього міліціонера Дмитра Павлюченкова. Замовника слідству знайти «не вдалося».

Кажуть, що значна частина російського суспільства не сприймала публікацій Політковської. Втім, думаю, не треба тішити себе ілюзіями, що в нас було би краще. От якби зробити жахливе припущення, що десь і наші офіцери знущаються над мирними людьми на Донбасі, чи всі українці подякували б журналісту, який про це чесно написав?

Леонід ОЛІЙНИК