Портрет учительки на стіні будинку дивиться в бік окупантів - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 25.06 € 27.73
Портрет учительки на стіні будинку дивиться в бік окупантів

Ось такий він, символ Авдіївки — проникливий погляд жінки зі стіни зруйнованої багатоповерхівки.

Фото tsn.ua.

Портрет учительки на стіні будинку дивиться в бік окупантів

Можливо, хтось із її колишніх учнів заряджає снаряди, які летять у це помешкання в Авдіївці

Ось як описує один зі своїх днів 74–річна Марина Марченко, вчителька української мови та літератури з прифронтової Авдіївки:

— О пів на шосту дали світло. Воду подають по годинах, встигаємо помитися, набрати її у всі ємності. По дві години на день. І цілу ніч стріляють. З четверга на п’ятницю трусився дім, балкон наш побитий, вікна заклеєні плівкою. Двері раз у раз відчиняються. Бачимо — ​в сусідньому будинку горить газ, прорвало трубу, сяйво… Ми стоїмо в коридорчику, між туалетом і глухою стіною, трясемося, читаємо «Отче наш»… Отак гриміло годину. У підвалі набралася вода — ​труби прорвало, темно, світла нема (це там, де чоловік ногу підвернув). Усі з п’ятого поверху біжать до нас на другий, просять відчинити, бо вище — ​ще гірше.

Авдїівка — ​фактично передмістя Донецька, стоїть майже на лінії фронту. За роки російсько–української війни її обстрілювали і обстрілюють чи не найбільше за інші населені пункти, тут багато зруйнованих будинків. Тож епізод, що описала Марина Григорівна, — ​не якийсь виняток, а буденність.

Вражаюче, але на ранок люди виходять зі своїх обстріляних домівок і прямують на роботу. Пані Марія теж поспішає до своїх учнів, які, як і вчителька, могли не спати цілу ніч через обстріли.

— Тому коли дитина заснула на уроці, не треба її будити, — ​каже Марина Григорівна. І зі сльозами продовжує: — ​Якщо раніше до творів на тему «Чому я люблю рідне місто» діти ставились байдуже, то зараз пишуть так, що я плачу над ними.

Хоч на самих уроках 74–річна вчителька знаходить сили навіть… співати.

— Дітям і так зараз нелегко, мені не хочеться, щоб іще й навчання їм давалося через силу. Тому, наприклад, ми співаємо на уроках українські пісні на слова відомих поетів. Для дітей так цікавіше, — ​говорить вона.

…Восени 2016–го до Марини Марченко прийшли з відділу освіти і попросили її фото. Знайшла знімок, де вона трохи молодша, у гарній кофточці, і віддала — ​думала, можливо, помістять її портрет в якійсь газеті. А він з’явився… на стіні будинку. Великий, на чотири поверхи! Прибігши, про це розповіли учні.

— Я звичайна собі проста вчителька, — ​повторює жінка. — ​От мені подобається,
що хтось біля мого портрета на стіні будинку написав: «Боже, бережи Авдіївку!». Ми всі про це молимося.

Марину Григорівну зобразив австралійський художник Гвідо Ван Хелтен. Хотів показати обличчя війни на війні, привернути увагу до цієї багатостраждальної землі. Для цього перебрав багато портретів. Мурал з’явився на дев’ятиповерхівці, в якій уже ніхто не живе — ​будинок сильно посічений снарядами. Вибиті вікна дивляться в бік Донецька. А тепер ще й учителька сумними очима вглядається у далечінь. Можливо, хтось із її колишніх учнів, пішовши на службу до окупанта, заряджає снаряди, які летять у цю багатоповерхівку в Авдіївці. Принаймні за ті два дні, поки Хелтен малював, пролунало сто вибухів.

— Та чим я така знаменита, — ​звичайна собі вчителька, — ​трохи зніяковіла Марина Григорівна, коли сама побачила свій портрет. — ​Та й молодша я на вигляд насправді, багато зморшок художник мені домалював. Але це, певно, така його творча задумка.

Жінка стала символом зраненого війною міста. Хоч цей «символ» живе своїми щоденними клопотами. Хвилюється за чоловіка, який після поранення осколком та після того, як підвернув ногу, коли ховався від обстрілів, мусить перебувати у Дніпрі на лікуванні. Переживає за онука, який покинув навчання в окупованому Донецьку і перевівся в Харків, підробляючи вантажником. Разом із дочкою, яка теж викладає українську мову та літературу, мусять складати копійку до копійки, щоб і на прожиття вистачило, і на лікування. Дача, яка колись виручала фруктами–овочами, опинилася у зоні бойових дій…

— Я звичайна собі проста вчителька, — ​повторює жінка. — ​От мені подобається, що хтось біля мого портрета на стіні будинку написав: «Боже, бережи Авдіївку!». Ми всі про це молимося. Якби могла, захистила б своє рідне місто від війни. Але як це зробити?..

Марина Григорівна зустрічалась із художником лише раз. Ще до того, як він почав малювати. Приходив до школи з перекладачем. Але не сказав, хто такий. Просто поспілкувались, обнялися на прощання. А коли художник ви­йшов, то сказав:

— Буду малювати цю жінку, я не помилився у своєму виборі.

Побачив щось незвичайне в цій звичайній учительці.

…У моєму особистому фотоальбомі теж є світлина поруч із будинком з портретом Марини Григорівни. Зробив його рік тому під час відрядження в Авдіївку. І досі, перебираючи знімки, ловлю себе на думці, що очима цієї жінки справді дивиться війна. І на мене, — ​людину, котра перебуває за тисячу кілометрів від Авдіївки. І на того, хто цілиться в це місто.

Звичайний незвичайний педагог  Марина Марченко.
Звичайний незвичайний педагог Марина Марченко.
Як кажуть, без коментарів...
Як кажуть, без коментарів...