Різдвяна симфонія у ранковому поїзді - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.42 € 29.76
Різдвяна симфонія у ранковому поїзді

Любов, любов...

Волинь-нова

Різдвяна симфонія у ранковому поїзді

Маргарита вірила: Олексій зробить їй пропозицію на свято. Подумки приміряла маленький перстеник — і хотілося стрибати від щастя на одній нозі

 

 Олексій зателефонував за день до Різдва.

— Привіт, Марго! Нам потрібно зустрітися.

— Я думала, ти ще в Києві.

— То як, маєш час?

— Звісно!

Олексій чекав біля під’їзду.

— Марго, я повинен тобі сказати… Я одружуюся…

— Тобто ми?

За неповних три години вони, здавалося, розповіли одне одному про все-все. 

— Ні, Марго. Одружуюся я. Зі співробітницею. Так сталося. Пробач…

Поки Маргарита приходила до тями, Олексій вже прошкував у бік автобусної зупинки.

Здавалося, щастя розбилося на малесенькі колючі шматочки, наче велика новорічна іграшка, що вислизнула з рук.

— Маргарито? — ​гукнула з кухні мама. — ​Кличу-кличу… Олексій приходив?

Відповісти не вистачило сил. Та й слів не було…

— Дівчинко моя, що трапилося?

Мати, як колись, у дитинстві, витирала доньчині сльози. Неньчині руки пахли свіжоспеченим хлібом і добротою. І хотілося плакати ще дужче.

— Маргаритко, квіточко, не побивайся. У різдвяні дні просто так нічого не трапляється…

Маргарита з Олексієм зустрічалися шість років. Думали одружитися після закінчення навчання в університеті. Але юнакові за сприяння хрещеного підвернулася хороша робота у столиці. Тож вирішили зачекати ще трошки.

Останні три місяці Олексій був дуже зайнятий. Казав, будівельна компанія, у якій працює, виграла вигідний тендер, тому додалося роботи. Навіть на Новий рік не приїхав. Маргарита хотіла сама податися до столиці. Але Олексій відмовив. Тепер зрозуміла чому…

Утекти б від сумних думок. Можливо, поїхати в улюблене старе місто? Це ж усього лиш дві години з хвостиком. Вирішила: помандрує на другий день Різдва ранковим поїздом.

Пасажирів, незважаючи на свято, було багато. Потяг запізнювався. Нарешті оголосили про прибуття потяга. Він видався чи то втомленим, чи ображеним. Тяжко видихнувши, зупинився. Йому не до свят…

Маргарита згадувала, як подорожувала цим же потягом разом з Олексієм. Вони їздили у старе місто на фестивалі, цікаві забави, на найсмачнішу у світі каву з пляцками. Ховалися зі своїми поцілунками під парасолею (у місті багато дощів), а за ними підглядали серйозні кам’яні Леви і маленькі левенята, їм усміхалися з підвіконня поважні котяри і мрійливі киці… У носі защипало. «Не розплакатися б», — ​умовляла саме себе Маргарита.

— Пані, чому ви такі сумні? У вас щось трапилося? — сусід у купе запитально дивився на Маргариту.

— Все гаразд. Дякую.

— Ваші очі кажуть зовсім інше.

Молодий чоловік відкрив футляр, дістав скрипку і… У вагоні зазвучали солодкаво-ніжні, тремтливі звуки.

— Різдвяна симфонія. Для вас, — ​мовив до Маргарити.

Він зіграв одну мелодію, другу. Із сусідніх купе сходилися люди. Зупинилася й провідниця.

— Колядку, колядку заграйте, — ​попросив старший чоловік із козацькими вусами.

Пасажири колядували під скрипку дивного музиканта.

— Ти смотрі, — ​усміхнулася провідниця, — ​ше нє відєла такого в мойом вагонє. Такіх би пасажиров всєгда!

Маргарита колядувала з усіма. Сусід-скрипаль час від часу поглядав на неї і усміхався. Дві години минули, наче мить.

— Уважаємиє пасажири, скоро прібудєм на конєчную станцію! — ​оголосила провідниця. — ​Спасібо вам большоє, — ​звернулася до скрипаля. — ​Всєм спасібо! Прям сказка какая-то.

Пасажири дружно зааплодували музикантові. А він, як годиться, вклонився. Сховав інструмент.

— Дякую. Це була неймовірна різдвяна подорож, — ​сказала Маргарита скрипалю. — ​У якому колективі ви граєте?

— Я не займаюся професійно музикою. Думав колись про це. І батьки хотіли. Але… Мій рідний брат… Він був справжнім віртуозом. На жаль, не може більше грати. Після жахливої аварії. У нього день народження сьогодні. Уже четвертий рік їжджу зі своєю скрипкою. Він любить, коли я граю. А ви також у гості?

— Ні. Тобто так. У гості до мого улюбленого міста.

— А знаєте, маю пропозицію. Зустріньмося після обіду. На площі, наприклад. Я також люблю це місто. Вчилися тут із братом. Він і одружився з місцевою дівчиною.

— Я згідна.

Міські вулички пахли Різдвом, кавою і випічкою. Дзвеніли голосами дорослих і маленьких колядників.

— З Різвом Христовим! Христос народився! — ​вітали Маргариту незнайомі люди.

Свята було так багато, що воно ледве вміщалося у душі.

Сусід із поїзда, як і домовились, чекав біля одного з фонтанів.

— Ми навіть забули познайомитись. Ігор!

— Маргарита.

За неповних три години вони, здавалося, розповіли одне одному про все-все.

…У Маргарити з Ігорем підростає син Богодар. Назвали так у вдячність Господу за різдвяну подорож і їхнє кохання. Малому вже п’ять років. Ігор дає синові перші уроки скрипки.

Щороку, на другий день Різдва, чоловік будить уранці кохану дружину мелодією, яку першою зіграв колись у поїзді. Вони традиційно збираються до старого міста вітати брата з днем народження. І з ними завжди подорожує скрипка…

Ольга ЧОРНА