Кошик бабусиного печива
У переддень Різдва завжди думаю, що згадуватимуть наші діти про це велике свято. Моя прабабця звалася Іхрона (Єфросинія). Мешкала у селі Жидичин Ківерцівського району Волині, у хаті такій старенькій, невеличкій і охайній, як сама. От до неї на Різдво через сніги тягнулася родина з різних куточків Луцька та Рожища, хоч автобуси більше не ходили, аніж ходили. Поки йшли до хати, затягували колядки. Святковий гармидер, усмішки, обійми… А тоді прабабуся винагороджувала нас, малих
Досі перед очима — її натруджені тремтячі руки розв’язують картатий носовичок із дбайливо відкладеними для своїх колядників грішми. Маю, видається, і дуже незвичний символ Різдва від прабабці — дивокошик печива: великий, овальний, він традиційно напівховався за грубкою і манив запахом «із печі», а пряники листочками і «через мнясорубку» ледь що не висипалися. Тепер перечитую рецепти баби Іхрони (Єфросинії): «взяти 15 яєць, півлітри смальцю, муки, скільки візьме, моняку…» Щемкі спогади — це той клубочок, який підтримує і в бувалого цупкі ниточки дива, і що головне — бажання спробувати й собі їх подовжити…
Правда, діти не усі вміють висловити, що на душі, але відчувають вони набагато глибше, аніж деякі дяді і тьоті…
В інтернеті «гуляє» відеоролик, у якому дітям середнього шкільного віку пропонують забажати щось собі на свято від Санта Клауса. А коли омріяні лялькові будиночки, машинки з радіоуправлінням з’являються в них перед носом, у хлопців та дівчат запитують про мрії їхніх батьків, відтак по другий бік столу з’являються кухонний комбайн для мами і електродриль для тата. «Додому можна взяти тільки один подарунок», — попереджає помічник Санти. Вибір дається дітям дуже важко: вони з муками переводять погляд зі свого на батьківське або ж узагалі на своє намагаються не дивитися. Врешті обирають гостинці для батьків. Мотивація така: «тато і мама все одно не куплять собі» або «якщо вони будуть щасливі, то і мені буде приємно». Думаю, цей ролик зняли, щоб зігріти батьків, щоб показати їм, яким важливим для малечі є їхній настрій і щасливість. Правда, діти не усі вміють висловити, що у них на душі, але відчувають вони набагато глибше, аніж деякі дяді і тьоті… Знаю, що вони теж уміють відчувати «печиво з бабусиного кошика». Передріздвяні мультики нагадують дорослим золоті істини: головне у дитячому світі, щоб мама і тато були поруч, щоб не забували казати «люблю тебе сину (донечко), навіть якщо в нас щось не так» і навчали про межі Добра і Зла.
Маститі психологи не раз розповідали, як можуть тримати дорослу людину дитячі спогади, тобто картинки з минулого вміють лежати у душі клубком колючого дроту, а бувають і веселкокольоровим клубочком. О, так — і діти, і дорослі (за психологом Світланою Ройз) мають право на помилки і їх виправлення, на те, щоб не погоджуватися і відстоювати свою точку зору, право сумувати, плакати і сердитися, бути незручним і не відповідати очікуванням інших… Однак ми, дорослі, і вони, діти, маємо право прагнути щастя і злагоди. А у дні, коли атмосфера навколо промениться святістю, коли суєта буденності відступає на задній план, — обійматися, віддавати і приймати Тепло, Любов і Вдячність, ділитися суто своїм «печивом з бабусиного кошика», кажуть, сам Бог велів. Просто, як у казці. Складно, як у житті…
Теплими й складними історіями запрошуємо ділитися за посередництвом редакційної адреси чи електронної пошти: [email protected] або [email protected].
Хай усе буде з любов’ю у новому році!!!
Оксана Коваленко, мама
