«Я дякую Тобі за все...» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.95 € 33.84
«Я дякую Тобі за все...»

Олег Парасюк уболівав за свою справу і був першим у рейтингу деканів університету.

Олександр ПІЛЮК

«Я дякую Тобі за все...»

На Різдвяні свята минуло 40 найважчих днів, як відійшов у Вічність 49-річний тато трьох діток, чудовий чоловік і колега Олег Парасюк, декан хімічного факультету Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. З добрим поглядом і вогником в очах, що свідчив про бажання творити нове й цікаве – таким назавжди запам’ятають його найближчі друзі

Львів’янин Олег Парасюк після навчання в національному університеті ім. Івана Франка закінчив аспірантуру Волинського держуніверситету ім. Лесі Українки і тут, у Луцьку, на запрошення тодішнього ректора Івана Олексеюка, в 1994-му розпочав трудову діяльність. Спочатку асистентом, потім викладачем, доцентом, старшим науковим співробітником, деканом. Досягнув значних успіхів у науковій та викладацькій діяльності. Опублікував близько 500 наукових праць, 4 монографії, 348 статей, багато з них – у зарубіжних спеціалізованих журналах, отримав 35 патентів. Олег Васильович спілкувався із  науковцями з Росії, Польщі, США, Швейцарії, Литви, Німеччини. Окрім цього, цікавився громадським життям міста, оцінював олімпіади та турніри з хімії серед школярів. Молоді науковці захищали під його керівництвом кандидатські дисертації. Декан хімічного факультету цікавився нумізматикою, у співавторстві з поляками видав навіть нумізматичний каталог. З ним часто радилися як з істориком та географом. При цьому був дуже скромною людиною і не хизувався науковими досягненнями. Про його успішну роботу на посаді декана хімічного факультету з 2011 року свідчить те, що у рейтингу діяльності викладачів, кафедр і факультетів Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки хімічний факультет і кафедра неорганічної та фізичної хімії вже чотири роки займає перше місце, а Олег Парасюк входить у топ–20 викладачів вишу.  З 2011–го був деканом №1, за винятком 2014-го, коли півроку відслужив, як офіцер запасу, при військкоматі. Бо був патріотом і вважав мобілізацію своїм обов’язком.

5-річна Іринка, 3-річний Тимофійчик й 13-річний Юра вірять, що тато спостерігає за ними з неба.

Нагороджений грамотою Верховної Ради; премією Волинської обласної ради та Волинської ОДА за заслуги в галузі освіти і науки; був членом Наукового комітету з питань розвитку науки і технологій України; мав найвищі науково-метричні показники серед науковців Волині. Здавалося, відчував, як мало часу залишається для сім’ї. Найбільше, кому не вистачатиме його порад і просто присутності – це улюблені дружина Яна і троє діток. Перша дружина, з якою прожили лише 5 років, померла в 2008-му від онкозахворювання. Залишився 3-літній Юрчик, але тато справлявся за двох. При цьому багато працював як науковець. Вже будучи деканом факультету, у 2013 році Олег Васильович зустрів жінку, яку покохав. Як розповідає пані Яна, для неї не було перепоною ні те, що Олег старший на 18 років, ні те, що має дитину. Він був справжнім чоловіком, і це притягувало. У їхньому шлюбі народилися Іринка й Тимофійчик. Пані Яна нещодавно вийшла з декретної відпустки (вона працює аспірантом Національного лісотехнічного університету). Запитую, як познайомилися, аби нагадати приємне.

– Якось зустрілися випадково і загорілася іскра. Я відчувала абсолютну гармонію в стосунках. Олег ніколи мене не вчив жити, хоч мені було 25, а йому – 43... Звісно, мене відмовляли, що він старший, але я ніколи в Олегові не засумнівалася, – тамує сльози Яна і показує фотографії, де тато із найменшим синочком кришить вінегрет, бавиться з донечкою, і де усі п’ятеро разом. – Ми не любили шумних компаній, гуляли на вулиці з дітками і були щасливими, тепер цього не вистачатиме все життя.

5-річна Іринка, 3-річний Тимофійчик й 13-річний Юра вірять, що тато спостерігає за ними з неба. Ще у понеділок він завів Іринку до садка й пішов на роботу. Він був міцним чоловіком, нічим не хворів, не мав підвищеного тиску. Протягом тижня дуже багато працював, виснажився. Та, на жаль, це було вже не на життя. В лікарні він так і не вийшов із коми. Медики констатували розрив аневризми. Залишилися добрі спогади про хорошу людину.

Сьогодні часто скаржаться, що наука не фінансується, що не підтримує держава науковців, проте проекти Олега Парасюка фінансувалися. Він подавав раціональні проекти. За його каденції відкрито на факультеті велику склодувну лабораторію у 2012-му 2 нові спеціалності: хімтехнологію, фармацію. Ночами працював, може, тому й фактично згорів на роботі. Але не зникають безслідно наші добрі справи на землі. Тож нехай триває те, чому Олег Васильович присвятив своє життя. «Я дякую тобі за все», – напише дружина Яна під світлиною коханого чоловіка. Віриться, що і він дякує їй  із неба.