Як захистити… вчителя? (Відеоопитування) - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.78 € 30.12
Як захистити… вчителя? (Відеоопитування)

Вчитель в Україні незахищений?

mel.fm.

Як захистити… вчителя? (Відеоопитування)

У зв’язку із резонансною подією у Київській школі № 157, коли батько жорстоко побив педагога за те, що той накричав на його сина, столичні освітяни планують організувати акцію протесту. Одна з їхніх вимог — ​визнати булінг (психологічне, фізичне та інше насильство у навчальних закладах) та відповідальність за нього не тільки щодо учнів, як це нещодавно було зроблено окремим законом, а й стосовно вчителів. Чи є у цьому потреба?

 

 

     Зіновія ЛЕЩЕНКО,
начальник управління освіти Луцької
міської ради
(м. Луцьк):

— Проблема булінгу — ​не сьогоднішня. Скільки живе людство, стільки вона й існує. Просто тепер модним словом названа. Пригадайте ще радянський фільм «Опудало» — ​це явище там чітко показане. Принижувати гідність людини, ким би вона не була — ​двірником, учителем, лікарем, інженером чи очільником структури, — ​ніхто не має права. Цькувати будь–кого — ​огидно й низько. Сам факт побиття, навіть якщо педагог неправий — ​неприпустимий. Вчитель теж чийсь син, батько, чоловік. Накричав на учня? А чи завжди вони ведуть себе гідно? Це, мабуть, таке виховання в сім’ї, якщо діти дозволяють собі обзивати наставників, корчити гримаси. А педагог ще й не може зробити їм зауваження, а часом це необхідно, навіть і в категоричній формі. Маємо просто захистити людську гідність, не прив’язуючись до професії і до випадку.

 

 

    Ірина КОНСТАНКЕВИЧ,
народний депутат України від партії УКРОП (м. Луцьк):

— Сьогодні я працюю на окрузі в Маневицькому районі. І, зокрема, в селі Костюхнівка директор школи Василь Давидюк теж порушив це питання як таке, що хвилює всю освітянську спільноту. Приниження вчителів, моральний, психологічний тиск і навіть фізичний стали наслідком втрати авторитету педагога у суспільстві. І скільки б не ухвалювали законів, якщо вони не виконуються, норми декларуються, а не працюють, це може закінчитися тим, що нікому буде йти в клас до учнів. Отже, наше завдання захистити педагога, якщо ми дбаємо про майбутнє. Підтримати також і матеріально. Саме тому я відстоюю і категорично наполягаю, щоб виконувалася норма Закону про освіту щодо зарплати педпрацівників найнижчої категорії (3 мінімальні зарплати, тобто майже 12 тис. грн). І, звичайно, на комітеті розглянемо питання про внесення змін у закон про булінг.

 

 

    Євген КОРОЛЬ,
вчитель хімії, педагог із майже 50–річним стажем (с. Кримне Старовижівського району):

— Психологічного тиску батьків на вчителів, а тим більше фізичного, не має бути, тому ця ситуація спонукає до рішучих дій, бо вона непоодинока. Якщо вирішується справа не за допомогою слова, це означає, що першочергово у людини спрацьовують інстинкти, проте вони не роблять нас кращими, а лише гіршими, відбувається моральне падіння, як би це сумно не звучало. Які б негаразди не відбувалися, батьки повинні порозумітися з учителями, не вдаючись до рукоприкладства. Треба сприймати світ через серце і розум, а не через інстинкти: якщо ображають, значить діятиму ще радикальніше. Все, що ми робимо, повинно вписуватися у межі людяності.

 

 

    Ганна СЕРНЮК,
директор школи (с. Городець Володимирецького району Рівненської області):

— Я вже 40 років працюю у школі, з них 20 — ​директором, й у моїй практиці траплялися різні випадки. Бувають ситуації, що вчитель неправий, бувають — ​що і учень, а часом — ​і батьки неправі. Але якщо ми нормальні й адекватні люди, то завжди зможемо порозумітися й домовитися. У нас ніхто з кулаками на педагогів не кидається й бійки не влаштовують. Все–таки сільські діти з більшою повагою ставляться до вчителів. Тому навіть не знаю, чи потрібний такий закон.

 

 

    Олеся КОВАЛЬЧУК,
заслужений учитель України (с. Жидичин Ківерцівського району):

— Як не прикро, але київські вчителі мають рацію. Підстав для їхньої ініціативи в освітньому просторі більш ніж досить. Малоосвічена частина батьківської громадськості вважає себе спеціалістами у сфері педагогіки і трактує взаємини вчителя та учня дуже специфічно, на власний егоїстичний розсуд. Я завжди кажу, що педагог — ​останній запобіжник на шляху до деморалізації. І якщо його атакувати чи нейтралізувати, то що буде? Так можемо дійти до того, що діти перестануть поважати вчителя.

Сумно, що об’єктом булінгу стають найбільш відповідальні за роботу освітяни. Лінькуваті завжди добресенькі, солодесенькі у стосунках із вихованцями і батьками.

 

 

    Андрій РОЗТОКА,
кандидат педагогічних наук, заслужений майстер спорту України, заступник голови Горохівської РДА:

 — ​Вважаю, що є така потреба. Я обурений випадком у київській школі. Але хочу сказати, що те, що там сталось, — ​це непоодинокий факт, просто він набув розголосу. На жаль, вчитель не має ні права, ні можливості захищати себе не тільки психологічно, а й фізично від нападників — ​батьків чи учнів. Нема ніяких гарантій від посягань на його права. Усі закони, що були прийняті, наділяють певними правами учнів, а про педагогів тут, на жаль, мова не йде. Це погано.

 

 

    Галина ЙОВИК,
директор ЗОШ І — ​ІІ ступенів, депутат облради
(с. Воля Ковельського району):

— Ми постійно тримаємо на контролі це питання. І раніше видавали накази про запобігання жорстокості і насильству як щодо учнів, так і стосовно працівників навчального закладу. Зараз, коли загострилася проблема, в школі створена спеціальна комісія, яка займається профілактикою булінгу й боротьбою з цим злом. Вважаю, що нині, коли фіксується багато випадків жорстокості й насильства, просто необхідно ввести норму закону, яка б захищала й учителів.

 

 

    Андрій МЕЛЬНИК,
учитель історії Луцької гімназії № 21 імені Михайла Кравчука
(м. Луцьк):

— Якщо вийшов закон, де говориться про порушення прав одних людей (учнів), то чому б не зробити і про порушення прав інших (педагогів)? От батько побив учителя. Буває, що їм погрожують. Якщо вже констатуємо, що є такі випадки, то спробуймо захищати освітян. Булінг є. Питання у тому, наскільки ми розуміємо, що це таке, бо переклад «цькування» не зовсім точний. Якщо ж прописати в законі відповідальність за насильство, то чим детальніше викладено у ньому процедуру притягнення до відповідальності, тим краще.

 

 

    Іванна КОСТЮК,
завідувачка амбулаторії загальної практики — ​сімейної медицини
(с. Ветли Любешівського району):

— У нас із чоловіком двоє синів, старший — ​уже студент, молодший — ​четвертокласник Ветлівського ліцею. На щастя, таких серйозних проявів жорстокості у нашій школі ніколи не виникало ні по відношенню до учнів, ні по відношенню до вчителів. У сільській місцевості, напевне, люди спокійніші, врівноваженіші, дітей змалку привчають до праці, вимогливіше до них ставляться. Звичайно, іноді між підлітками складаються не зовсім дружні стосунки, й почубитися вони можуть... На батьківських зборах у нас виступала психолог, застерігала і батьків, і дітей, що тепер за булінг встановлено відповідальність.

А піднімати руку на вчителя — ​це взагалі, на мою думку, неприпустимо. Зрештою, як і на будь–кого, незалежно від професії. Не обов’язково вносити якісь доповнення до закону про булінг. За хуліганство, побої, інші злочини, пов’язані із жорстоким ставленням до людини, згідно із законодавством передбачене покарання.

 

 

    

 

Микола БІЛЬШЕВИЧ,
волонтер, бард
(м. Ковель):

— Я підтримую визнання булінгу щодо вчителів, бо нині, на мою думку, діти вже сіли на голову своїм наставникам.

Я підтримую визнання булінгу щодо вчителів, бо нині, на мою думку, діти вже сіли на голову своїм наставникам.

А для того, щоб успішно вчитися, вони мають або любити, або боятися своїх педагогів. Впровадження такої норми, можливо, дасть змогу зменшити тиск на освітян і вони зміцнять свій авторитет, а школярі менше маніпулюватимуть і батьками, і вчителями.

 

 

    Богдан ШИБА,
луцький міський голова 2006–2010 років
(м. Луцьк): 

— ​Звичайно, закон приймати треба, бо інакше це питання не врегулюється. Але самим нормотворенням не вдасться добитися результату. Все залежить від суспільства, а найголовніше — ​від його найбільшої проблеми — ​великої матеріальної нерівності. Вона є і між батьками, які приводять своїх дітей до школи. Тому деякі учні почувають себе абсолютно захищеними, коли може прийти тато і «права покачати», а інші — ​беззахисними. Оцю проблему треба вирішувати!

 

 

    Олена ГОНЧАРУК,
працівник архіву
(смт Турійськ):

— Думаю, на рівні закону це робити не обов’язково. Причина таких неприємних випадків у самих людях. Усіх правил та законів насамперед маємо дотримуватися ми самі. Повинен бути діалог між батьками, вчителями і дітьми.

 

 

    Галина САЛІВОНЧИК,
колишній директор школи (с. Щитинська Воля Ратнівського району):

— Такий закон потрібен, але не все буде ним визначатися. Безперечно, і учні потребують часом захисту, і вчителі. А те законодавство, що є зараз, не досконале у цьому сенсі. Певні зміни вже відбуваються і ми їх відчуваємо, але в той же час ще не всі вчителі і батьки до них готові. Як у кожній хаті — ​свої «уклади», так само і у школі, адже у справі виховання дітей є дуже багато нюансів. На мою думку, все починається із взаємин у сім’ї, адже вона є найголовнішою інституцією. Тобто, жоден закон не буде ефективним, якщо не проводиться виховна робота на «нижчих щаблях».

 

 

    Віктор НИКИТЮК,
учитель року–2018, заступник директора «Локачинської ЗОШ І–ІІІ ступенів–гімназії»
(смт Локачі):

— Фізичне насильство, незалежно від того, чи до вчителя, чи до когось іншого, є кримінальним порушенням. Тому додаткових законів тут не потрібно. А проблема їхнього цькування хоч і не масове явище, але є, і потрібно про нього говорити, щоб і психологи це визнали, і на виконавчому рівні прописали, як захистити педагога. Йдеться не лише про застосування сили, а й про психологічний тиск, маніпуляції зі сторони батьків і школярів. Часто висувають претензії до педагогів, хоч і не завжди виправдані: то оцінку не таку поставили, то не так до дитини віднеслись.Тому акція протесту виправдана: проблема є, її треба визнати й почути вчителя.