«По вірі її буде їй». І – ​кохання? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.54 € 27.10
«По вірі її буде їй». І – ​кохання?

Поки розчиняється цукор...

Depositphotos.com

«По вірі її буде їй». І – ​кохання?

Поки у наших із нею філіжанках з кавою розчиняється цукор, наші демони відходять покурити. Для них у наших розмовах — ​нічого нового. Янголи сидять за сусіднім столиком і сторожко прислухаються, про людське око замовивши собі капучино

— Слово «чужий» — ​нічого не означає, як і слово «мій», — ​каже вона. — ​Буває ж так, що ти ніби «чиясь» — ​а насправді нічия, або хтось «чужий», а насправді твій? Чи це все якась дурня? Як людина може бути чиясь? А якщо людина близька — ​то як може бути «чужа»? І ще — ​нічого не означає слово «правильно». Хіба не так? Бо от жити з кимось, хто тобі давно чужий, — ​правильно, а любити когось, хто номінально не «твій», — ​ні.

Переписувалися кілька днів з одним — ​цікавий такий… Ну і думаю, сходжу, побачу. Кохання ж хочеться. Бути коханою хочеться. Прокидатися в обіймах коханого і знати, що він мій і зі мною. Щоб все було правильно. Ні, ну є якісь інші слова в мові???

Поки вона мовчки робить ковток, її Ангел дивиться на неї засмучено.

Вона сердиться. Вона плакала. І спала вночі тривожно, дослухаючись до свого серця. А Ангел сидів тихенько на краєчку ліжка і гладив її крилом…

***

– Мені з нею важко, — ​скаржиться її Ангел моєму. Ми в цей час знову п’ємо каву й розмовляємо про своє. — ​Щодня вона безліч разів просить про Велике Кохання й Справжнього Чоловіка. І впевнено додає, що таких не існує. Вона хоче до моря. І хоче дитину. Дівчинку. Одразу трирічну. І шоколадку, і нову сукню. Виспатися. Схуднути. Червону машину. Кошенятко. І кохання, Кохання, КОХАННЯ. О, знову Чоловіка, якого не існує… Де я візьму те, чого немає? Вона ж вірить — ​без нього щастя неможливе. Єдину щілинку лишає — ​Справжні таки існують, але ж вони всі одружені…

Жити з кимось, хто тобі давно чужий, — ​правильно, а любити когось, хто номінально не «твій», — ​ні.

А ти ж знаєш, це вже не наша парафія. І отой, що за іншим плечем, — ​з мене кпить, утілюючи свої підступи. Вчора знову підкинув їй нового упадальника. Так, одруженого. Єдине — ​я зробив так, щоб йому вчасно зателефонувала дружина… Ну та це ж не врятує, якщо вона дуже захоче. Я списав мільйони сувоїв у Небесну канцелярію. З проханням утілити її мрію про Кохання. «По вірі її буде їй» — ​відписують звично. Вони там бюрократи. От лиш кошеня ми днями знайдемо…

***

– Цей вчорашній квіти купив. Білі троянди, — ​вона сміється так дзвінко, що навіть її Ангел зачудовано прислухається. — ​І вступ романтичний зробив. Проникливий такий. Про очі, зірки, важливість чистих почуттів у житті людини, а далі збився на зовсім типовий сценарій. Усе в нього — супер, і бізнес пре, але дружина — ​стерво, хоч він її не покине, бо вона йому дорога як пам’ять, та і діти… Але–от для душі… Словом, душа потребує кохання. Зрідка. Так, щоб він приходив, а я підкидала до стелі ліфчик, вдаючи, що рада бачити, і цілувала в потрібні місця, а він натомість даруватиме свято Всепоглинаючого Кохання і Сексу. Традиційно. І телефонувати йому не потрібно. Він телефонуватиме сам. Просто він чесний і всі крапки над «йо» розставляє одразу. Але парфуми до свят будуть обов’язково. Я загадково мовчала, вигадуючи, як його ввічливо послати. А тоді, слава Богу, за його дружина, бо в них прорвало каналізацію. Отак всі його мрії про любофф втонули в побутовому гівні… Словом, нічого нового. Що в тебе?

А що в мене? Нового — ​нічого…

Навіть демон знудився вже. Сидить, дивиться задумливо у вікно, прикурює цигарку від цигарки…

Зима.

Ші МУР, оповідання із серії #покирозчиняєтьсяцукор .