Уже не солов’їна, а матюклива…
Якщо сказати, чим я займаюся останнім часом дорогою від роботи до тролейбусної зупинки, ви, мабуть, не повірите. Йдучи додому після робочого дня, я рахую … матюки, які чую на вулиці
А що відбувається це зазвичай увечері, коли молодь масово виходить потусуватися, то нецензурщини лунає стільки, що лише встигай загинати пальці. Вчора, наприклад, за якихось п’ять хвилин нарахувала десять словечок на проспекті Волі від підлітків-мажорів та вісім від дівчат із їхньої компанії. Всім було дуже весело й анітрохи не соромно за себе
Перш ніж висловитися в газеті на дражливу тему нецензурної лайки, яка звучить сьогодні часто і практично всюди, хотілося дізнатися, що думають про цю проблему мудрі люди (психологи, педагоги, філологи). Річ в тім, що я вже стикалася з тим, як у наші дні багатьом речам знаходиться виправдання, і то настільки сильні, що краще не починати розмову, аби не почуватися людиною з минулого століття. Змінився ж у суспільстві погляд на те, поступатися чи ні місцем у транспорті. Сьогодні вже ніхто не критикує тих, хто не дає його старшим людям або жінкам. «Вася, де ти лазиш, бігом сідай біля мене», — голосно наказує своєму чоловікові огрядна жінка в тролейбусі. І слухняний Вася в рожевій сорочці, активно штурхаючи ліктями стариків і жінок з дітьми, добирається до своєї половини. Ніхто йому не читає моралі. Всі мовчки стоять і дивляться на хама. Може, й матюки вже стали такою нормою?
От і засіла я в інтернеті з наміром дізнатися, чому так багато лайки чуємо сьогодні від молодого покоління, і чому воно за неї зовсім не відчуває сорому? Набрала в пошуку слово «матюки», у відповідь отримала купу статей. Прочитала їх і утвердилася в думці, що з ними така ж історія, що й із місцями в тролейбусі. Нецензурщину зараз мало хто осуджує. Майже всі статті пронизані байдужим ставленням до проблеми, наче писали їх люди, яким все одно, що молодь лається направо й наліво, або в яких просто немає дітей. Це були поради в стилі «більше толерантності», «не підливайте масла у вогонь», які нічого, крім обурення, не викликали. Як вам, наприклад, таке твердження: «За лайкою підлітки намагаються приховати свої слабкості і здаватися сильнішими та неприступнішими. З точки зору психології агресія — необхідна ланка духовної еволюції, тому проходження цього етапу розвитку є добрим (!) знаком того, що дитина розвивається нормально. Дітям, які не виплеснули підліткову агресію і не пройшли цього етапу розвитку, загрожують проблеми в майбутньому. З них виростають тирани і диктатори».
Як вам, наприклад, таке твердження: «За лайкою підлітки намагаються приховати свої слабкості і здаватися сильнішими та неприступнішими. З точки зору психології агресія — необхідна ланка духовної еволюції, тому проходження цього етапу розвитку є добрим (!) знаком того, що дитина розвивається нормально. Дітям, які не виплеснули підліткову агресію і не пройшли цього етапу розвитку, загрожують проблеми в майбутньому. З них виростають тирани і диктатори».
Після таких висновків можна сміливо йти на вулицю, але не сварити малих хуліганів, а давати їм морозиво за те, що героїчно утверджують власне «я». Мабуть, так само думають і на телебаченні, завдяки якому підростаюче покоління отримує перші уроки грубощів, коли цілими днями дивиться примітивні шоу типу «Розсміши коміка». Цікаво також, як було з підлітковою агресією у наших батьків? Як вони виросли нормальними людьми, стримуючи себе від лайливого слова? Про це психологи нічого не кажуть. Як і про те, чому інші люди мають потерпати від нецензурщини розперезаних хлопчисьок чи дівок, боятися зробити їм зауваження, бо невідомо, чим це закінчиться.
Мій покійний свекор ніколи не матюкався. Найбільше, що міг сказати в гніві: «Хай тебе качка копне». Він завжди повторював: мене мама навчила, що говорити такі слова — погано. Чому ж сучасні батьки не вчать цього своїх дітей?! Зайняті боротьбою за виживання? Розумію. Але хіба нам зараз важче живеться, ніж у повоєнний час, коли половина сімей залишилися без батьків, і дітей виховували самі матері? Навряд. Зустрічаю біля під’їзду нашого будинку сусідську дівчину із забезпеченої сім’ї і чую від неї такі чотириповерхові матюки, що волосся стає дибки… Думаю, батьки все-таки мають бути строгішими і в разі чого згадати правило: «Найкраще «лікування травами» — кропивою по дупі».
