«Дякуємо тобі, Андріано!»: історія дівчини-бійця вразила серця наших читачів - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.19 € 26.83
«Дякуємо тобі, Андріано!»:  історія дівчини-бійця вразила серця наших читачів

Ось такий подарунок для «Малиша» – випалена кухонна дощечка.

Фото Людмили ВЛАСЮК.

«Дякуємо тобі, Андріано!»: історія дівчини-бійця вразила серця наших читачів

«Ого! Я шокована. А можна контакти пошановувача, хочу йому теж сказати «спасибі». Саме так відреагувала колишня розвідниця штурмової групи батальйону «Айдар» із позивним Малиш Андріана Сусак на моє повідомлення, що на «Новій пошті» її чекатиме сюрприз. Від читача нашої газети

Перше знайомство із цією красивою відважною жінкою відбулося в соціальних мережах. Вона відповіла на повідомлення, ми обмінялися номерами телефонів, а незабаром з’явився матеріал «Най буде заздрісно всім хлопцям, що вона така маленька, а герой!» у «Цікавій газеті на вихідні». Вражений сміливістю Малиша, відгукнувся житель Кривого Рогу. У листі, який надійшов із Дніпровщини до редакції, чоловік дякував дівчині й попросив надіслати їй невеличкий подарунок, який ми демонструємо на фото, — випалену кухонну дощечку.

Андріана почала свою війну у 26 років, тримала оборону 25–го блокпосту навіть на п’ятому місяці вагітності, жила в бліндажах, водила танк, виходила на бойові операції. До війни — школа на «відмінно», навчання в Києві та робота перекладачем (англійська/німецька). Все залишила і поїхала добровольцем на фронт. Її перший бій був під Щастям у складі групи «Чорні».

Андріана почала свою війну у 26 років, тримала оборону 25–го блокпосту навіть на п’ятому місяці вагітності, жила в бліндажах, водила танк, виходила на бойові операції. До війни — школа на «відмінно», навчання в Києві та робота перекладачем (англійська/німецька).

Сьогодні вона — молода мама. Одна з героїнь документального фільму про жінок–воїнів «Невидимий батальйон». Кавалерка ордена «Народний герой», нагороджена державною відзнакою — орденом «За мужність» III ступеня. Ця неймовірна дівчина — активістка Жіночого ветеранського руху, студентка магістратури спеціальності «Публічне управління та адміністрування». А нещодавно у складі делегації українських дівчат–ветеранок відвідала штаб–квартиру НАТО в рамках проєкту #Ambassador_ветеранська_дипломатія, де розповіла міжнародній спільноті про війну України з Росією.

«З нашим ЩАСТЯМ! — 5–ю річницею звільнення міста. Тієї ночі не спала вся база «Айдару» в Половинкіному під Старобільськом. Коли ми дізналися про першого пораненого, перші нерви перемішалися із цигарками й ходінням колами. Перші молитви вголос, піднявши голову вгору, до неймовірно зоряного неба Луганщини: «Господи, допоможи їм! Збережи їх!» І яким же щастям було обіймати всіх наших після повернення! Живі! Сповнені віри в себе й товаришів поряд. Величний час. Великі люди. Не варто про них забувати»…

Щоразу перечитуючи у фейсбуці пости Андріани, розумію: це, власне, вже історія, яка не лише в підручниках. Вона розповідає про мотивацію жити в тих, хто бачив смерть, про бій із брехнею, про те, чи треба казати всю правду про війну тим, хто не захищав, не воював, не помічав її. Якщо тобі є що розповісти — не слід боятися говорити. І Андріана говорить, бо бачила все на власні очі… «Страх — він із недостачі любові, а я люблю цю країну», — цитую слова Андріани.

Війна — це така травма, яка більшою чи меншою мірою зачепила багатьох із нас. Тож коли бачиш і небайдужість читачів до своїх героїв, укотре переконуєшся: варто, аби про них знали. Вони захищали нас там. Тепер наша черга підтримувати їх і дякувати.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.