Найбільша поразка Червоної армії 80 років тому була під Шацьком

Польське військо, відповідно до розпоряджень командування, фактично не вело боїв з червоноармійцями і поспіхом відступало до Бугу. Ідучи на допомогу оточеній німецькими військами Варшаві, підрозділи польської армії та поліції 21 вересня, на престольне свято Різдва Богородиці, прибули до Шацька. Там побачили місцевий люд, що зібрався урочисто зустріти Червону армію біля спорудженої святкової брами. Розлючені жовніри відкрили вогонь по беззбройних. Вбили місцевого кобзаря Адама Шковороду та його односельчан — ​Адама Жука й Оксентія Купиру.

 Отримавши донесення, що в районі озер Люцимер, Чорне, Пулемецьке скупчилось численне відступаюче польське військо, командир 52-ї дивізії Червоної армії, яка підійшла до Влодави, Русіянов вислав до Шацька танковий батальйон та дві батареї протитанкового дивізіону. Але, вступивши в цей населений пункт 27 вересня, батальйон зіткнувся із опором противника. У тому бою поляки зазнали втрат. Військовополонені повідомили, що в цьому напрямку рухаються головні сили дивізії Війська Польського. Того ж ранку до командира 411-го особливого танкового батальйону Червоної армії Т. Г. Несенюка прибув польський парламентар і заявив, що в лісі південно-західніше Шацька стоїть кавалерійський ескадрон, який хоче здатись у полон. Хоча насправді це був задуманий поляками план зробити засідку. Капітан Несенюк із танковим батальйоном вирушив до лісу. Там червоноармійці потрапили у ворожу засідку і втратили декілька машин.

Це був один із найбільших боїв, у якому Червона армія зазнала значних втрат під час наступу на Західну Україну. 

Польське військо групи «Полісся», яке нараховувало до 6 тисяч, перейшло в наступ. Бої точилися до вечора. У ніч із 28 на 29 вересня поляки знову зайняли Шацьк. У цих боях загинув капітан Несенюк, був поранений командир 52-ї дивізії полковник Русіянов. Але опівночі 29 вересня червоноармійці знову ввійшли в цей населений пункт.

Згідно з донесенням командирів Червоної армії, протягом 14 годин бою ворог втратив понад 700 жовнірів і офіцерів, а червоноармійців — ​близько 80 осіб. Полеглі в бою червоні були захоронені у братських могилах біля дороги на Брест, північніше Шацька, на сільському кладовищі. Капітан Несенюк, частина офіцерів і червоноармійців поховані в Малориті. Але звіт командирів про загиблих поляків був значно завищеним.

Газета «Волинь» (№ 10 за 1989 рік) повідомляє, що тоді загинуло 7 радянських танкістів на чолі з лейтенантом Коніним. Польські джерела ці бої описують інакше: «Битва почалась близько 8-ї години ранку 28 вересня. Більшовицька колона танків була допущена на узлісся за 500–600 метрів і накрита прицільним вогнем бронебійників, а далі окремими пострілами 75-міліметрових гармат».

Після цього під час спроби розвернутися і підійти ближче до лісу вона була майже знищена. Командир польського батальйону Бальцежак, провівши успішні бої близько 12-ї години, оволодів Шацьком. Він пише: «Ми мали справу з розвідувальним моторизованим загоном у складі 8 бойових танків (7–8 тонн типу Віккерса) і стрілецькими ротами на автомобілях. Противник, панікуючи, відступив, залишивши, крім підбитих, ще один розвідувальний танк типу амфібія, 5 вантажних автомобілів, 2 малі гармати і частину своєї канцелярії».

А ось якою була битва під Шацьком за свідченням майора Війська Польського Жуковського: «Настав чудовий сонячний день, видимість була дуже добра. Перед нами лежала велика грузька долина, де-не-де поросла низькими кущами. Від Шацька в наш бік вела польова дорога, на значному відрізку вона проходила греблею, збудованою на річці Рита, що витікає зі Світязя. Гребля досить довга, але вузька. І раптом із боку селища почувся гуркіт моторів, на греблі з інтервалом у 10–15 метрів з’явилися танки противника. Вогонь ворожої артилерії, як і важких кулеметів, стих.

Навідники протитанкових гармат швидкими рухами вирівнюють вертикальні й горизонтальні приціли, спрямовуючи стволи на ціль. Але командири гармат, що стоять при них, згідно з моїм наказом не поспішають, Танк із-за шацького повороту викотився на греблю, а за ним показалися наступні. «Почекайте ще», — ​кажу командирові гармат. Гуркіт двигунів наростав. На греблі зосередилась колона танків і бронемашин. Вони їдуть, наче сподіваються, що наша лінія оборони врахує сам їхній чудовий вигляд. У люках танків стоять їхні командири.

Коли із Шацька виїхав дванадцятий, можливо, останній танк і наповнений піхотою вантажний автомобіль із причепленою до нього польовою кухнею, яку розрізняємо за її димом, я наказав командирові гармат: «Увага, почергово по передньому танкові та броньовиках вогонь!» Вибухнули снаряди і майже одночасно один за одним 8 танків. За якусь хвилину машини загорілися.

Одночасно наша артилерія вела вогонь по шосе в Шацьку і на дорозі із села в нашому напрямку. Спалахи танків у зв’язку із загорянням бензину дали високе полум’я. Вибухи снарядів нашої артилерії було видно на південній стороні шосе в бік Любомля. У повітря злетів другий вантажний автомобіль із радянськими солдатами, що їхав за танками, та другий, що рухався до Ковеля. «Совєтів» охопила паніка. Тоді як танки під безпосереднім польським вогнем марно намагалися повернути на вузькій греблі, деякі наступні ще йшли вперед, що спричинило цілковите її перекриття. Серед стрілянини, що чергувалася із зойками помираючих і криками поранених радянських солдатів, горіли радянські танки, самохідні бронемашини і вантажні автомобілі.

«Совєти», хто лишився живий, вискакували із танків, розбігалися по долині, і тільки декілька офіцерів стояли поблизу заграв, поклавши пістолети з ременями на землю і піднявши руки вгору. Здавались. Противник зазнав значних втрат, усі танки були знищені, в кожному були вбиті та поранені».

За свідченням майора Журавського, загинуло близько 300 червоноармійців. Основні їхні сили, що підійшли, змусили війська Корпусу охорони пограниччя відступити з важкими боями за Буг, значна частина потрапила в полон. Старші офіцери були, згідно з рішенням трибуналу, розстріляні біля села Мельники, інші вислані в табори військовополонених для поляків.

Це був один із найбільших боїв, у якому Червона армія зазнала значних втрат під час наступу на Західну Україну. В архівних документах переважно згадуються прізвища полеглих офіцерів-червоноармійців. На двох братських могилах у Шацьку прізвища і кількість захоронених не вказані.

Олександр ОСТАПЮК, головний зберігач фондів Любомльського краєзнавчого музею

 

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.