Курси НБУ $ 38.97 € 42.45
«Я наділяю голосом людей, котрі нібито його не мають»

Олександр каже, що фотографія просто його «спіймала і дала такі можливості, таку свободу відкрила переді мною».

Фото wikipedia.org.

«Я наділяю голосом людей, котрі нібито його не мають»

Фотографії Олександра Глядєлова (на світлині) називають такими, що лякають своєю потворністю, — ​і дають за них Шевченківську премію

Зі студента фізика–оптика із прізвищем Глядєлов на початку навчання трохи кепкували: мовляв, це якби якийсь Швець та й учився на чоботаря. А він узяв і перетворив жарт на долю — ​став одним із кращих фотографів України. ПідГЛЯДає тепер життя

 

«Знімаю те, що мене персонально хвилює і зачіпає»

Фотографія прийшла до нього якось абсолютно не плановано: «Це було бажання займатися тим, що я роблю й зараз. Просто воно пересилило всі «колись», «не зараз», «з нового року». Вдома ще радянськими апаратами фотографували батьки. Це було цікаво, доки діти росли, доки не набридало друкувати знімки вночі на кухні. Маленькою дитиною я бачив цей процес. Не те, щоб він мене за­хоплював. Але сам момент появи зображення, червоне світло — ​це, звісно, було якимось фокусом».

До слова, навіть після тисяч знімків Олександр і досі не перейшов на у рази простішу в користуванні «цифру», хоч, як професійний оптик, реально оцінює її переваги. Досі знімає все тільки на плівку. Каже, подобається вовтузитися в лабораторії. Сам її проявляє, сам друкує світлини. Любить бачити їх першим.

Фотографії Глядєлова важко сплутати з будь–чиїми іншими. Те, що називається почерком і вважається чи не найвищим досягненням митця, дається йому непросто, буквально слізьми і потом.  

Фотографії Глядєлова важко сплутати з будь–чиїми іншими. Те, що називається почерком і вважається чи не найвищим досягненням митця, дається йому непросто, буквально слізьми і потом. Починав Олександр зі зйомок мирного життя і наслідків «мирного» чорнобильського атома. Його найперша робота — ​селище Народичі у зоні відселення. Знімав, як порожніють ці краї.

Потім узявся за соціальні проєкти. Героями його фотоісторій часто стають соціально не захищені люди, ув’язнені, важкохворі… «Я знімаю те, що мене персонально хвилює і зачіпає, що ставить переді мною питання: чому це саме так? Що таке є людина? Обставини, де можна більше її пізнати. А це якраз обставини на межі. Я просто наділяю голосом людей, котрі нібито не мають свого голосу, щоб розповісти про себе. Базові почуття так само притаманні й особам, котрі живуть іншим життям, відмінним від нашого. Ми всі народилися, ми всі помремо…»

Пив каву на Майдані — ​і залишився тут на кілька місяців

В Олександра часто запитують, чи не страшно йому працювати в таких умовах. Не кожен захоче йти у тубдиспансер, комусь боязко переступити поріг в’язничної камери. Він приголомшує зізнанням, що насправді страшно фотографувати мертвих, особливо якщо ще вчора ти стояв поруч із ними.

Там була дивна можливість багато разів перетинати лінію фронту і знімати з обох боків. Я просто не встиг.

Глядєлов є одним із документалістів Революції гідності. На Майдані він пробув із першого дня й аж до найтрагічніших днів лютого 2014 року. У листопаді 2013–го йшов центром, пив каву. Побачив групу студентів і почув, як худенький хлопчина на капоті автомобіля розказував, що так не можна далі жити (у той холодний вечір уряд Януковича повідомив про непідписання асоціації з Євросоюзом). Пішов додому по теплішу куртку і повернувся у центр столиці на кілька місяців. Пропустив усього лиш кілька днів, як хворів. Коли бронежилет немилосердно тиснув на травмований раніше хребет, лягав прямо на бетон і так відпочивав.

Не вірив, що ще коли–небудь у житті зніматиме війну

Олександр — ​людина непересічна, він добре орієнтується в історії, а точніше в тому, що нею рухає. Інтуїтивно відчував, що Майданом конфлікт влади і народу в Україні не завершиться. З початком бойових дій на Сході без вагань поїхав туди: «Поки я не побачив, що йде вже справжня війна, я не рухався. Не міг не поїхати, це ж відбувається в моїй країні, з моїм народом». Його поранили 21 серпня 2014 року під Іловайськом. Уранці фотограф вийшов із товаришем, щоб знайти окріп, зробити чай або каву. У цей час почався обстріл будівлі школи. Від першого ж вибуху отримав осколок у м’язи ноги.

Глядєлову заборонили залишатися у зоні бойових дій, поранення не було важким, але незрозуміло було, чи не інфікується рана. А ще йому все одно потрібно було вибиратися з цього місця, аби поповнити запаси плівки. Якраз робив останні кадри…

Глядєлову заборонили залишатися у зоні бойових дій, поранення не було важким, але незрозуміло було, чи не інфікується рана. 

Це не перша війна Олександра і не перше поранення. Знімав Чечню, Нагірний Карабах, близьке до України Придністров’я. Останнє досі йому болить, бо воно, вважає, і переросло у конфлікт на Донбасі: «Там була дивна можливість багато разів перетинати лінію фронту і знімати з обох боків. Я просто не встиг. У Придністров’ї була війна дилетантів. Хоча, оцінюючи з позиції вже наших реалій, я побачив те, що в майбутньому перетворилося на «іхтамнєт». Там були донські козаки. Ядро — ​кадебісти у відрядженні або у відпустках за власним бажанням із Ростова й Воронежа. У їхній бік неприпустимо було навіть повертатися. Але я провів певний час у їхній казармі, до мене звикли, і з розмов зрозумів, хто вони такі. До свого сорому, я усвідомив, що завжди знав: Росія нападе на Україну. Мою виставку нещодавно відвідали солдати. Екскурсоводом був боєць із батальйону «Донбас», командир взводу на псевдо «Артист», афганець у минулому, професійний військовий. Коли він говорив, що ще недавно тільняшку на грудях рвав за радянську армію, а тепер… — ​я раптом зрозумів, що в глибині душі мені було абсолютно очевидно з першої ж війни, на якій я опинився, з Придністров’я, що це обов’язково відбудеться і у мене вдома. Він сказав: так, я теж це відчував. Це було неминуче».

За матеріалами
radiosvoboda.org, ukrinform.ua, rozmova.wordpress.com.

 

Олександр Глядєлов під час поранення  під Іловайськом.
Олександр Глядєлов під час поранення під Іловайськом.
20 лютого 2014 року, Київ.
20 лютого 2014 року, Київ.
«Я не є автором сюжетів на моїх фото. Їх пише саме життя».
«Я не є автором сюжетів на моїх фото. Їх пише саме життя».
Під час подій 2013–2014 років у Києві на Майдані Незалежності працювали десятки документальних фотографів, які ставили перед собою єдине завдання — зберегти для історії візуальний образ Революції гідності.
Під час подій 2013–2014 років у Києві на Майдані Незалежності працювали десятки документальних фотографів, які ставили перед собою єдине завдання — зберегти для історії візуальний образ Революції гідності.
«Покинуті діти» — велика серія фотографій, яка тепер є візитною карткою митця.
«Покинуті діти» — велика серія фотографій, яка тепер є візитною карткою митця. / Фото photographer.ru.
 
Геніальне таки насправді просте і проникливе…
Геніальне таки насправді просте і проникливе…
«Я поїхав на Схід знімати людей, які б передали атмосферу того, що там відбувається».
«Я поїхав на Схід знімати людей, які б передали атмосферу того, що там відбувається».


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel