Виховуєте майбутнього переможця чи невдаху? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.30 € 33.13
Виховуєте майбутнього  переможця чи невдаху?

Ерік Берн застерігає батьків від багатьох поширених помилок у стосунках із дітьми. Не випадково його книги стали бестселерами.

Фото shellac.kiev.ua.

Виховуєте майбутнього переможця чи невдаху?

Відомий американський психоаналітик і психіатр, доктор медицини Ерік Берн дає відповідь на це запитання. Він доводить, що з дитячих років, майже від першого вимовленого нами слова, батьки програмують нас на певне майбутнє. І далі життя йде за чітко визначеним сценарієм. Сумний або успішний, він визначає, як людина ставитиметься до своїх колег, з ким одружиться, скільки матиме дітей, статків…

Одному все вдається, а іншому — постійно не щастить

Чому так відбувається? Відповідь Ерік Берн шукав у сімейних історіях своїх пацієнтів, у власній родині та у суспільстві загалом. І зрозумів, що умови формування особистості та батьківські послання вибудовують неусвідомлену програму життя. Це результат отриманої від рідних інформації, культуральних особливостей, установок авторитетних для дитини постатей, досвіду і відчуттів.

У своїй книзі «Що ти кажеш після привітання?», яка має підзаголовок «Психологія людської долі», Берн докладно «розжовує» причини вашого хронічного невезіння чи навпаки — вміння запросто справлятися з труднощами. Наприклад, у сім'ї ростуть дві дитини, але ставлення до них різне. Їх обох годують, одягають і посилають навчатися в хороші школи. Але одного з нащадків постійно підтримують, хвалять, учать сприймати поразку як досвід і рухатися далі. Другого ж завжди критикують і насміхаються з нього. Не треба бути психологом, щоб зрозуміти прірву між самопочуттям обох дітей. Коли вони виростуть, їм, швидше за все, будуть уготовані різні долі.

Цей приклад показує дуже спрощену модель формування життєвого сценарію невдахи. Він старатиметься щосили, бігтиме попереду паровоза, і, зрештою, той його наздожене. Зусилля такої людини майже ніколи не окуповуються, найменший поступ потребує чимало жертв.

Інше життя складеться в того, хто почувається переможцем, він завжди буде отримувати те, чого хоче. І зазвичай це не вимагатиме титанічної праці. Найгірший результат— не отримати бажане відразу, а згодом. Це не означає, що щастя саме пливе людині до рук. Просто її зусилля в 99% приносять успіх.

Який варіант із цих двох ви обираєте для своєї дитини? Зрозуміло, всі батьки хочуть бачити синів і дочок успішними. Але, на жаль, не завжди розуміють, що від них тут чимало залежить.

Батьківські послання можуть скалічити долю

«Як!? Ми ж бажаємо своїм дітям тільки щастя! Ми ж усе готові віддати для цього», — обуриться дехто, не задумуючись, що іноді, діючи не усвідомлено, люди неграмотно «програмують» життя своїх нащадків.

Ерік Берн вважає дуже важливими «приписи» рідних, що мають дві форми — дозволу й заборони. Трапляється спересердя у матері зривається з язика: «Навіщо я тебе народила?», «Якби не ти, я була б щаслива!». Це своєрідна установка для дитини: «Не живи!». У дорослому віці такі люди не піклуються про себе, схильні до суїциду й саморуйнівної поведінки.

Іноді батьки культивують заборону на вияв емоцій: «Хлопчики не плачуть», «Перестань огризатися!». Невербально це виражається в ігноруванні почуттів дитини або у відкритій негативній реакції на них. Згодом це «вилазить» психосоматичними розладами.

Не менш шкідливою є і звичка ігнорувати думку маленької людини: «Не доріс ще вирішувати!», «Яйця курку не вчать». Коли дитина стане дорослою, їй буде дуже складно брати на себе відповідальність.

Інша заборона блокує можливість діяти самостійно. Звучить вона нерідко у формі: «Давай я це сам зроблю» або «В тебе все одно нічого не вийде». Так формується установка на все життя: «Краще не братися, якщо є ризик».

Часто ми страждаємо і від наслідків невідповідності батьківським очікуванням, наприклад, при народженні дівчинки замість хлопчика. Та й інших причин для «розчарування» є багато. Звідси — звичка порівнювати свою дитину з іншими, розповідати, якою ви б хотіли її бачити. Суть одна — щоб бути членом цієї сім'ї, треба бути кимось, але не собою.

Намагайтесь перестати концентруватися на негативі. 

Дуже поширеним є «припис», що базується на гіперопіці та обмеженні самостійності. Батьки підсвідомо хочуть, щоб їхнє чадо завжди було поруч, вбачають смисл життя в турботі про нього. Але якщо в людини немає можливості приймати рішення, помилятися, відділятися і бути дорослою, в майбутньому їй буде дуже складно.

Ще згубніше, коли в сім'ї нав'язують думку, що бути першим і досягати результату — погано. Проявляється це нещирою радістю від успіхів дитини, знеціненням її досягнень, прихованою зловтіхою від невдач (і таке буває). Усім нам знайомий принцип: «Кожен знай своє місце». От згодом і живе людина з відчуттям своєї незначущості, неможливості чогось досягти.

Якщо батьки не цікавляться внутрішнім світом дитини, відштовхують її, коли вона прагне ласки й тепла, і при цьому ще й осуджують бажання мати друзів, підкреслюють відмінність своєї сім'ї від інших, то дитина психологічно почувається ізольованою. Це можна прирівняти до ув'язнення в одиночній камері. А звідси й формування таких рис характеру, які ускладнюватимуть соціальну адаптацію.

Ви нарікаєте, що дитина хвороблива? А чи не є в цьому й ваша провина? «Не будь здоровим» — так сприймається очевидний контраст у ставленні до членів родини у стані благополуччя і під час хвороби. На недужого переключається увага, він почувається привілейованим. Звідси й підсвідомий стимул хворіти.

Як звільнитися від тягаря шкідливого «спадку»?

Прикладів того, як батьки наділяють дітей не дуже добрим життєвим сценарієм, можна навести дуже багато. Важливіше зрозуміти, як вийти з його рамок, змінити програму своєї долі. Ерік Берн переконаний, що це можливо. Але людині необхідно визначити, що зі «спадку», одержаного в дитинстві, заважає рухатися вперед.

Намагайтесь перестати концентруватися на негативі. Якщо сфокусуватися на тому майбутньому, якого ви по–справжньому для себе бажаєте, воно таким і стане. І якщо одна з ваших цілей — стати щасливим і домогтися здійснення мрій, то ніщо не зможе це прагнення перемогти.

Насамперед потрібно усвідомити, що поради, послання та думки інших людей, хай навіть дуже близьких, — це відображення їхнього досвіду, а не вашої реальності. Вони говорять тільки про те, що актуальне для них. Це не більш ніж криве дзеркало. Ви можете вибирати, вірити чи ні. Ви можете брати під сумнів заборони й діяти по-своєму. Можете бути членом родини й залишатися при цьому собою.

Фіксуйте у свідомості найменші перемоги й завжди святкуйте їх із тими, хто здатен оцінити ці досягнення. Працюйте із заборонами — приймайте рішення на основі здорового глузду, а не досвіду інших людей. Ви ж знаєте, що відстоювати свою думку, іноді сердитися — це нормально, що добре бути здоровим, що можна досягати успіху й не почуватися винним… Одне слово, звільняйтеся від тягаря, який вам заважає, і життя стане кращим.

Оксана КРАВЧЕНКО.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.