Найкращому педагогові України завдання давали діти, а він їх сумлінно виконував - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.95 € 30.40
Найкращому педагогові України завдання давали діти, а він їх сумлінно виконував

На конкурс учитель потрапив майже випадково: заявку відправив в останній момент. Разом із перемогою отримав 250 тисяч гривень та рік безплатного навчання від громадської організації «Освіторія».

Фото womo.ua.

Найкращому педагогові України завдання давали діти, а він їх сумлінно виконував

29–річний викладач інформатики із Запорізької школи–інтернату отримав професійну «Нобелівську премію»

«До школи ставився негативно, вчителів не сприймав»

Олександр Жук має чотири вищі освіти. Перша — ​економічна — ​була більше даниною моді, аніж покликанням. А от три наступні стали справді свідомим вибором. Зараз хлопець — і сурдопедагог, і психолог, і викладач інформатики. Ці спеціальності, як пазли чи як намисто, склалися у правильному порядку і «зробили» найкращого вчителя України.

Дев’ять років тому ще студентом Олександр із випадковим візитом потрапив до запорізької школи–інтернату, де навчалися діти з порушеннями слуху. «До мене тоді підійшов хлопчик і щось «говорив» мовою жестів, але я нічого не зрозумів. Це так мене сколихнуло і здивувало, — ​пригадує тепер учитель. — ​Я тоді був студентом–економістом, до школи взагалі ставився негативно, не сприймав педагогів. Напевно, так було, бо не довелося по життю зустрічати вчителів, які б мене запалили чи надихнули. Але після того випадку в інтернаті зрозумів, що хочу розібратися в собі та допомогти дітям. Тому вступив на психологічний факультет».

«Сашко повернувся до тієї ж школи–інтернату «Джерело» вже дипломованим психологом і почав працювати вихователем. Робота подобалася, але виникали труднощі у спілкуванні з дітьми через незнання мови жестів. Постійно звертався по допомогу до колег–сурдоперекладачів. У якийсь момент зрозумів, що це не дає змоги налагоджувати особистий контакт із дитиною, й узявся вивчати жестову мову: «Я почав її освоювати разом з учнями. В мене був зошит, до якого вони щодня записували по 7 слів, а наступного перевіряли, чи я їх вивчив. Я ж собі робив певні замальовки–шпаргалки. Діти навіть оцінки ставили мені. Загалом це більше скидалось на якусь розвагу, інтерактив, практичне заняття. Не відчував, що це серйозний навчальний процес. Було цікаво, я став краще розуміти дітей. Такі вправи розвивали пам’ять і асоціативне мислення, адже кожен жест — ​це якась асоціація. А потім уже здобував освіту сурдопедагога».

На уроці потрібно і пожартувати, і зімпровізувати

Виховною роботою перебування Олександра в інтернаті не закінчилося. Він помітив, що діти захоплюються комп’ютерними технологіями. До того ж вихованцям із вадами слуху це необхідно, оскільки візуальне сприйняття — ​найголовніший аспект у їхньому навчанні. Тому разом із колегами почали доносити до них ази інформатики і давати практичні навички. І знову повторилася історія із жестовою мовою: хлопець зрозумів, що йому бракує професійних знань, і пішов вчитися. Цього разу на вчителя інформатики. Заняття були зранку, а після обіду він і далі працював.

До мене тоді підійшов хлопчик і щось «говорив» мовою жестів, але я нічого не зрозумів. Це так мене сколихнуло.

За 6 років, відколи почав викладати, зрозумів багато нюансів, яких йому так не вистачало у власному навчанні в школі: «Інколи з дітьми потрібно пожартувати, відволікти. Ти розумієш, що 45 хвилин уроку — ​це багато. І часто необхідно концентрувати увагу на чомусь іншому. У школярів десь по 15–18 предметів, і треба усвідомлювати, що не твій урок найголовніший. Я не кажу, що інформатика — ​то тільки інформатика. У нас є вихованці з гуманітарними і математичними нахилами. А вони перебувають в одній групі, тому вчителеві потрібно шукати той самий індивідуальний підхід, про який так часто говорять. Гуманітарію цікавіше буде написати проєкт, а іншій дитині, з математичними здібностями, продемонструвати його втілення у життя за допомогою технічного значення. І це буде ситуація успіху обох».

«Перші два місяці не думайте про звільнення»

Окрім педагогічних вічних цінностей, Олександр пропагує і власні, «жуківські», методи роботи, які вважає ефективними. Він завжди на одній хвилі зі своїми учнями. Чим захоплюються вони — ​підхоплює і сам: «Ідеальний учитель є партнером. Він повинен бути стильним, рухатися в ногу із сучасністю, знати всі новинки суспільства, вміти перелаштовуватися під зміни, бути комунікабельним. І найважливіше — педагог має позитивно мислити, залишати роботу в стінах школи, а свої проблеми — ​за її порогом. А ще треба навчитися відсторонюватися від того негативу, що іноді відчувається з боку батьків, колег. Коли тебе відштовхують, треба знайти «золоту середину» і ставити такий ніби бар’єр: так і ти будеш вміти працювати з дітьми, і діти будуть хотіти працювати з тобою».

Молодих педагогів Олександр щиро закликає полюбити свою роботу і постаратися перші два місяці не думати про звільнення. А далі, запевняє, все буде добре. Знає він і те, як зруйнувати стереотип, із яким стикнувся особисто: нібито, працюючи вчителем, чоловік не здатен забезпечити сім’ю. «У цій сфері можна реалізуватися, долучившись до проведення тренінгів, приєднавшись до грантових програм, які дають розвиток і поштовх, — ​ділиться власним досвідом. — ​Але про це ми не чуємо. Я про це знаю лише тому, що шукаю інформацію в інтернеті, ходжу на різні тренінги. Тому така непоінформованість і формує в нашому суспільстві думку, що чоловік не може бути успішним у педагогіці».

«Нобелівська премія» для вчителів дає і можливості, і гроші!

Участь і перемога Олександра Жука у щорічній національній премії Global Teacher Prize Ukraine, яку ще називають вчительською «Нобелівською премією», — ​яскравий доказ таких слів. Окрім можливості переймати досвід освітніх проєктів в інших країнах, вона надає і чималу фінансову винагороду. Частину її хлопець планує витратити на самоосвіту, вивчення англійської мови. А ще хоче відкрити власний гурток робототехніки з долученням дітей з особливими потребами. Він уже відвідав престижні освітні форуми і має чіткий план подальших дій.

Але за перемогами, славою і цікавими новаторськими перспективами вчитель не загубив себе справжнього, якого щиро полюбили його вихованці. «Знаєте, про що я мрію в такому глобальному плані своєї вчительської роботи? — ​дивує і запитанням і ще більше відповіддю: — ​Щоб через декілька років, коли діти будуть випускатися — ​а таке вже стається, — ​як ти їх зустрінеш, вони з тобою вітаються і радо розповідають, вони йдуть до тебе, не просто кивнули головою і розминулися. Це найбільше, чого мені хочеться. І воно так і є. Цього року випустив свій клас і ще не можу відійти від того, що мої учні уже ніби перейшли трохи у більш доросле життя. Сумую за ними, але ми постійно переписуємося, думаю, так і надалі буде. Якщо я запам’ятався їм і в чомусь допоміг — ​це круто».

За матеріалами
radiosvoboda.org, womo.ua.

Після перемоги у престижному конкурсі та всеукраїнського визнання Олександр Жук хоче залишитися вчителем у своєму закладі: «Розумію, скільки я туди вклав, а це дуже багато, і мені хочеться там працювати».
Після перемоги у престижному конкурсі та всеукраїнського визнання Олександр Жук хоче залишитися вчителем у своєму закладі: «Розумію, скільки я туди вклав, а це дуже багато, і мені хочеться там працювати».

 

Олександра не одразу й помітиш серед його вихованців (другий зліва). Але він таким і прагнув бути — схожим на них, з однаковими інтересами і поглядами.
Олександра не одразу й помітиш серед його вихованців (другий зліва). Але він таким і прагнув бути — схожим на них, з однаковими інтересами і поглядами.