Сам собі пан. Колонка Оксани КОВАЛЕНКО - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.37 € 33.50
Сам собі пан. Колонка Оксани КОВАЛЕНКО

Волинь-нова

Сам собі пан. Колонка Оксани КОВАЛЕНКО

«Скільки разів я маю ще терпіти твої істерики! Опануй себе!» – ​такі слова частенько адресує дорослий своїй дитині

Порушити тему «вміння керувати собою» мене спонукав мій трирічний син. Через карантин, а потім уже й літні відпустки рідних він досить довго не відвідував дитсадок при тім, що ще минулої осені ледь–ледь звик до нього. Відновлював адаптацію важко: йому не подобалося ані вимірювання температури перед ворітьми закладу, ані відсутність можливості притиснутися до мами у тісному коридорчику перед кімнатою його групи. Наші ранкові розставання чимось мені нагадували віддирання жуйки від стільця. «Як би хотілося, щоб ти спробував ступити крок від мене сам і без сліз. Може, спробуєш?» — ​озвучувала свою нову маленьку мрію щовечора, коли уже весело крокували з садочка… У нього не вийшло у жоден із трьох наступних днів, зате якогось ранку син сказав: «Спробую ще іншого разу». Малому знадобилося дві доби — ​і нарешті я піймала погляд переможця — ​переможця над собою. Досі роздумую, як же йому це вдалося, і одночасно радію, що опанувати себе можна у такому «малюковому» віці. А ще міркую, чи можемо ми, батьки, якось навчати цьому дітей?

У психології є таке поняття «віддзеркалення»: коли одна людина відображає поведінку іншої. Дуже гарно наслідують або «дзеркалять» маленькі діти, коли повторюють дії за мамою чи татом. Видається кумедним, коли мале, наприклад, й собі за мамою тягнеться до сапки, щоб копати картоплю, але саме так воно здобуває досвід. Є навчання й в емоційній сфері життя: дитя робить свої висновки, коли спостерігає, як рідна людина сердито шбурляє тарілку або ж репетує й хапається за ремінь, або (це в ідеалі) кидає: «Я така розгнівана, що просто не готова нормально реагувати. Мені треба час для заспокоєння». А ще ж є такі ситуації, коли все вперше — ​бо такого не було ні з тобою, ні з тими, за ким ти спостерігав упродовж своїх куцих чи поважних літ! Як опанувати свої думки, почуття отак одразу? І чи розумно за це засуджувати?

Це нормально не вміти, коли не було досвіду… Але ж ми можемо навчатися. І діти будуть вчитися разом із нами.

Світлана Ройз, сімейна психотерапевтка, яка люб’язно ділиться своїм досвідом на власній фейсбук–сторінці, у свіжому дописі зачепила якраз те, що мене хвилює. Вона пише про досвід: «Коли батьки мене запитують, «ну чому не можу вгамувати істерику дитини» (чи не можу зрозуміти її, погратися з нею), я цікавлюся: «А у вас було таке, що вам самим хтось допомагав справитися зі складними почуттями? Пояснював, що з вами відбувається? Давав відчуття, що буде з вами, що б не трапилося? Чи був хтось уважний до ваших емоцій? Ви бачили, що робили ваші батьки, коли сердилися, тривожилися?» Це нормально не вміти, коли не було досвіду… Але ж ми можемо навчатися. І діти будуть вчитися разом із нами».

Уже не раз ловила себе на думці, що у кожній сім’ї щосекунди працює домашня школа. У ній ми не тільки виховуємо своїх синів та донечок, а й самі вчимося спілкуватися з ними як із новим поколінням. Неоціненний досвід, який формується наживо. Тож коли щось не вдається і розпирає незадоволення собою — ​пошукаймо відповідь на запитання «У мене був такий досвід?».

Маєте з цього приводу свої спостереження — ​пишіть! Наші адреси: okovalenko74@gmail.com або ж tsikava.gazeta@gmail.com, а поштова: 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13, «Цікава газета на вихідні».

Оксана КОВАЛЕНКО, 

мама.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.