«Спасибі лікарям за «нову» нирку, за серце!.. Але як подаровані органи зберегти?» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.27 € 33.53
«Спасибі лікарям за «нову» нирку, за серце!.. Але як подаровані органи зберегти?»

У Ковельському МТМО торік у грудні житель Закарпаття Василь Миговка одержав шанс на життя завдяки трансплантації.

Фото focus.ua.

«Спасибі лікарям за «нову» нирку, за серце!.. Але як подаровані органи зберегти?»

Із великою гордістю ми розповідаємо про успіхи спеціалістів Ковельського МТМО на Волині, які торік успішно довели, що розвивати трансплантологію можна не тільки у спеціалізованих центрах столиці чи інших великих міст. Щасливі історії про те, як чоловік віддав власну нирку дружині, як батьки рятували своїх хворих дітей, довірившись золотим рукам хірургів-професіоналів, хвилюють і зворушують. Але як живеться людям із пересадженими органами?

Епідемія коронавірусу ковельських трансплантологів не зупинила

Цього року в місті залізничників уже проведено 7 пересадок нирок від родинних донорів, 2 операції стали можливими завдяки посмертному забору органів. Напевне ж, таких трансплантацій могли б лікарі зробити й більше, але завадили карантинні обмеження, пов’язані з поширенням коронавірусної інфекції. І ось нещодавно, скориставшись тим, що Ковель було віднесено до зеленої зони, фахівці МТМО здійснили одразу дві родинні пересадки нирки. Довгоочікуваний «новий» орган отримали двоє волинян — ​18-річна дівчина, яка народилася з вадою сечової системи і була змушена приїжджати на сеанси гемодіалізу, та 32-літній чоловік, що страждав від хронічного гломерулонефриту і на діалізі перебував уже 4,5 року. Для першої пацієнтки донором нирки стала мама, у другому випадку — ​батько.

Нещодавно, скориставшись тим, що Ковель було віднесено до зеленої зони, фахівці МТМО здійснили одразу дві родинні пересадки нирки.

Ситуацію ускладнювало те, що в однієї пари донора і реципієнта були різні групи крові.

Але бригада досвідчених хірургів у складі Олександра Голуба, Андрія Павлусика, Івана Петрука, лікарів-анестезіологів успішно справилася із завданням. Нині батьки молодих реципієнтів уже вдома, а їхні діти під наглядом медиків повертаються до повноцінного життя.

— Радію, що «нашого полку» прибуває. Час від часу ми, ті, хто живе з пересадженими органами, зустрічаємося. Найчастіше це буває під дахом лікарні, в якій нам дали шанс почуватися вільними людьми, а не заручниками «штучної нирки». Приїжджаємо на обстеження до своїх рятівників. Стежимо за їхніми успіхами, — ​розповідала Надія Федорова, жителька села Поромів Іваничівського району, якій торік у Ковелі пересадили нирку її чоловіка.

— Я не міг вчинити інакше. Це ж мама моїх дітей, жінка, з якою я обіцяв бути в радості і в горі. Боявся тільки одного: а раптом нирка не підійде! На щастя, я зміг стати донором. Ми дуже вдячні спеціалістам ковельської лікарні, які дали нам шанс на порятунок, запровадивши трансплантацію органів, — ​наголошував Віталій Федоров.

Чому держава кидає цих людей напризволяще?

Влітку ми зателефонували до подружжя Федорових, поцікавилися, як у них справи.

— У нас все добре, — ​відгукнулася Надя. — ​Віталій, незважаючи на інвалідність, мусить працювати, бо прожити з двома дітьми на наші пенсії неможливо. До того ж я мушу приймати ліки, щоб уникнути відторгнення пересадженої нирки. Ними мають забезпечувати, але зараз безкоштовних препаратів у повному обсязі не виділяють. Якщо купувати, то сума може сягати 10 тисяч гривень на місяць. Та все ж моє життя змінилося на краще. Не сиджу, вдома пораюся, багато рухаюся, радію кожному новому дню. Вірю, що ситуація з ліками все ж зміниться на краще.

Ні знаменитий кардіохірург Борис Тодуров, ні його пацієнт Василь Миговка торік не знали, які випробування чекають попереду.
Ні знаменитий кардіохірург Борис Тодуров, ні його пацієнт Василь Миговка торік не знали, які випробування чекають попереду.

 Зберігати оптимізм вдається не всім людям, які живуть з трансплантованими органами. «Краще б я помер», — ​сказав журналістам видання «Фокус» Василь Миговка із села Кам’янське Закарпатської області, якому торік у Ковельському МТМО з участю кардіохірургів зі столиці пересадили серце.

Проблеми зі здоров’ям у чоловіка почалися шість років тому. Тоді ще повний сил Василь поїхав на заробітки, де, як він думав, підхопив застуду. Цілий рік боровся з нападами кашлю, а потім звернувся до райлікарні.

— Лікар вирішив, що у мене туберкульоз, мені призначили курс лікування і два місяці в стаціонарі кололи препарати. Перед Різдвом відпустили додому, і я втратив свідомість прямо за святковим столом, — ​згадує він.

Після обстеження в Ужгороді Миговка почув, що у нього «бичаче серце». Цей орган у чоловіка був збільшений у три рази і жити йому, за прогнозами кардіологів, залишилося недовго.

– У лікарні мені сказали: «Нехай той, хто операцію робив, тобі ліки і дає!» – скаржиться Миговка.

Хворого скерували до Інституту серця в Києві, там його поставили на облік. Протягом п’яти років медики намагалися підтримувати пацієнта, але минулої осені Миговка став почуватися гірше.

— Я не хотів, щоб моя сім’я бачила, як я вмираю, — ​зізнається чоловік. — ​Тому зібрався і поїхав до кума на Хмельниччину.

А ввечері 23 грудня подзвонив син: «Тату, терміново приїжджай! Є серце, вирішили тобі його віддати». Вранці Миговка був у лікаря в Києві, підписав згоду на пересадку і його повезли до Ковеля на операцію.

Про те, як проходила трансплантація і як знаменитий Борис Тодуров вітав пацієнта з другим днем народження, писали чи не всі засоби масової інформації. Це була справді історична подія, адже до того пересадки серця в Україні вже 15 років не проводили.

Півтора місяця після операції Василь провів у стаціонарі. Майже відразу відчув себе краще, відновлювався швидко, самостійно гуляв, без проблем піднімався сходами. Але після виписки все пішло не за планом. Київський Інститут серця передав документи пацієнта в Ужгород. Тут його повинні були забезпечити препаратами для імуносупресивної терапії.

— У лікарні мені сказали: «Нехай той, хто операцію робив, тобі ліки і дає!» — скаржиться Миговка. З обласної лікарні його доправили до районної адміністрації в Іршаві, але там виділили всього 1 тисячу гривень.

Василь почав знову дзвонити в Інститут серця. У результаті звідти все-таки вислали препарати, яких повинно було вистачити на 20 днів. Розуміючи, що на більше розраховувати не зможе, він почав економити ліки — ​зараз використовує в два рази менше, ніж передбачалося. Половинчастий курс негайно позначився на самопочутті. Миговка скаржиться, що майже не ходить, навіть дихає насилу. Каже, що з горя почав пити.

Якщо спочатку з покупкою ліків допомагали п’ятеро дорослих дітей, то з часом таке фінансове навантаження для сім’ї стало непосильним, пише «Фокус»..

— У перші місяці доводилося купувати до 23 найменувань препаратів, це обійшлося в суму близько 150 тис. гривень. Від мене навіть дружина поїхала жити до дітей. Мабуть, просто не хоче бачити, як я вмираю, — ​не стримує емоцій чоловік.

Роками люди, що живуть з донорськими органами і залежать від імуносупресивної терапії, воюють з державою за ліки.

Їх або виділяють недостатньо, або забезпечують не тими препаратами, які призначені лікарями. Проблему обіцяють вирішити вже у вересні — ​жовтні. Сотні українців на це сподіваються. Адже система трансплантації — ​це не лише шанс отримати донорський орган, а й можливість його зберегти.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.