Коли ми кидаємо все й біжимо до чада - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.61 € 33.48
Коли ми кидаємо все й біжимо до чада

Оце так!

Фото drohobych-rada.gov.ua

Коли ми кидаємо все й біжимо до чада

— Мам, я книжку не можу знайти. — Зараз пошукаємо разом

У моїй пам’яті є не одна ситуація, коли посувала свою нагальну справу й поспішала допомагати комусь із дітей щось заклеювати, домальовувати, шукати. Аж тепер зрозуміла: якщо практикувати це, то малі не думають, як вирішити свою проблему, а йдуть протореною дорогою — «мама зробить». Не так давно знайома поділилася, що доросла дочка запропонувала їй по дорозі на роботу виносити пакет зі сміттям. (Цей свій обов’язок щодо хатніх справ дівчина постійно забувала виконувати). Мовляв, все одно ж мама йде повз сміттєві баки. Байдуже, що ошатно вбрана й на підборах, а навколо — ​змерзлі грудки снігу… Неважко здогадатися, що тій дівчині у дитинстві мама постійно полегшувала життя тим, що доручені завдання частково брала на себе. То чи справедливо жінці тепер ображатися на таке ставлення? Цей малопомітний нюанс у поведінці батьків підступний тим, що вилазить боком через роки. З власного досвіду знаю, що самій щось подати-піднести-знайти-вирішити набагато швидше й простіше, аніж відказувати: «Спробуй сама. Найближчі пів години я дуже зайнята». Тож приємно зробити щось помічне для своєї кровиночки. Але поки мама радіє, що змогла прислужитися, дитя вирішує, що вона — ​супержінка. То в які моменти варто зупинитися й подумати?

Психологи пропонують для початку звертати увагу на те, що говоримо й робимо зазвичай. Якось я «прозріла», коли, бігаючи по кухні між кількома справами, почула настирливе синове: «Принеси мені пити!». При тім він грався і не захотів пристати на мою пропозицію прийти й узяти кружку з компотом. Сину тільки 4, а я вже сформувала у нього погану звичку: спочатку носила як немовляті, потім не хотіла, щоб розлив, згодом — ​за інерцією. Усвідомити момент допомогла психологиня-науковець і сімейний консультант з Америки Еріка Райшер, яка написала, зокрема й про це, в книзі «Супербатьки: 75 успішних стратегій виховання». «Якщо ви постійно перериваєте свої заняття, коли діти вимагають вашої уваги, з часом вони привчаються до того, що їхні вимоги й потреби мають бути для вас пріоритетними. Вони просто не навчилися бути терплячими», — ​підказує Райшер.

Відігравати назад, аби зруйнувати ще не дуже міцний стереотип, нелегко, але варто. «Сину, вірю, що ти зможеш сам подати собі компот. Як добре, що ти вже підріс», — ​звертаюся без роздратування й прислухаюся до невдоволеного бурмотіння. За хвилин десять коза до воза таки йде…

У цієї ж Еріки Райшер вичитала дуже влучне порівняння стосунків із танцем. Якщо один партнер змінює темп і рух, напарник змушений під нього підлаштуватися. Так і з дітьми. Хочемо, щоб вони менше скиглили, — ​думаймо, що змінити у своїй поведінці.

Маєте свої рецепти — ​діліться! Зворотний зв’язок — ​за допомогою електронних адрес: [email protected] або ж [email protected] Також є поштова — ​43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.