Суддя з Волині, який виніс останній смертний вирок вояку УПА, отримує пенсію у 200 тисяч гривень - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.19 € 32.29
Суддя з Волині, який виніс останній смертний вирок вояку УПА, отримує пенсію у 200 тисяч гривень

Одне з останніх фото родини  перед арештом та стратою Івана Гончарука.

Фото Євгенія ОЛІЙНИКА, RFE/RL Graphics.

Суддя з Волині, який виніс останній смертний вирок вояку УПА, отримує пенсію у 200 тисяч гривень

Борис Плахтій, екссуддя, який за сфабрикованими КДБ документами у 1987 році засудив до розстрілу 62-літнього бійця УПА Івана Гончарука (на фото), через суд збільшив собі пенсію

Про це йдеться на сторінці «Історія УПА» у фейсбуці. Згідно з повідомленням, у березні минулого року Плахтій звернувся до суду з вимогою перерахувати йому пенсію. Восени 2020-го Волинський окружний адміністративний суд повністю задовольнив його клопотання. Таким чином Борис Плахтій домігся підвищення суми свого пенсійного утримання, яка зараз становить понад 200 тисяч гривень на місяць (як випливає із судового рішення, йдеться про 202 895 грн пенсії на місяць. — Ред.)

Зазначимо, що цей суддя у відставці нещодавно потрапив на сторінки українських видань у зв’язку з тим, що Національна комісія із реабілітації жертв політичних репресій реабілітувала Івана Гончарука, який був останнім вояком УПА, що йому радянський режим виніс смертний вирок. Саме Борис Плахтій та ще двоє народних засідателів поставили під ним свої підписи.

До речі

Суддями працюють також дві доньки Бориса Плахтія: Наталія Плахтій — ​суддею Волинського окружного адміністративного суду; Інна Плахтій — ​суддею Луцького міськрайонного суду. Мають авторитет у юридичній спільноті: 10 березня Інна Плахтій стала членом Вищої ради правосуддя за квотою з’їзду суддів. Крім цього, її дочка Катерина Троць працює у службі інспекторів Вищої ради правосуддя.

Родичі розстріляного досі не знають, де він похований

Коли у другій половині 1980­х років СРСР захитався, то КДБ для залякування організувало серію повторних судів над колишніми бійцями УПА.  Іван Гончарук  на слідстві  у 1946 і в 1987­му.
Коли у другій половині 1980­х років СРСР захитався, то КДБ для залякування організувало серію повторних судів над колишніми бійцями УПА.  Іван Гончарук на слідстві у 1946 і в 1987­му.

Івана Гончарука, якого реабілітувала Національна комісія із реабілітації жертв політичних репресій, розстріляли в СРСР у 1989-му, за два роки до проголошення Незалежності. За словами співробітника Центру дослідження визвольного руху Володимира Бірчака, справа щодо українського повстанця була сфальсифікованою. Так, до свідків були залучені діти вбитих сорок років перед тим радянських активістів, штатних та позаштатних працівників НКВС. «У 1944-1945 роках цим свідкам було лише по 10–12 років, а Івану — ​двадцять, але свідки впізнали Івана Гончарука за фото, зробленим в п’ятдесятирічному віці», — ​розповів дослідник.

«Убивств на моїй совісті нема, перед людьми я чистий…» — ​на суді Іван Гончарук відкинув усі звинувачення.

Іван Гончарук народився в 1925-му в селі Грудки, що на Волині. До лав Української повстанської армії потрапив у 1944 році. Його загін діяв у Камінь-Каширському та Ратнівському районах, у ньому Іван відповідав за господарську частину. У грудні 1945-го його боївку було розбито, а самого відправлено до ГУЛАГу на 20 літ. Звільнили у 1956-му «через недоцільність подальшого перебування в ув’язненні». Після того із сім’єю мешкав у Харкові. Час від часу навідувався в рідне село Грудки. У 1986 році знову приїхав на роковини смерті сестри, після чого на нього написав донос стукач КДБ.

Івана Гончарука засудили до розстрілу в 1987-му. Сам вирок приурочили до «70-річчя Жовтневої революції». На суді Гончарук відкинув звинувачення: «Убивств на моїй совісті нема, перед людьми я чистий… Заслухавши прокурора, я не міг собі уявити, що за 42 роки став таким злочинцем… Лише одне можу сказати, що був добрим пастухом».

У 1989-му постанову про відмову у помилуванні підписала Валентина Шевченко, голова Президії Верховної Ради УРСР. Розстріляли Івана Гончарука 12 липня 1989 року, за два місяці до того, як відбулися установчі збори «Народного руху України за перебудову»… На цей момент йому було 64 роки. Фактично його стратили за ті самі «злочини», за які відправили до ГУЛАГу у 1946-му. Він був останнім воїном УПА, якого засудили до смертної кари в СРСР.

Місце поховання упівця донині невідоме. «Після виконання вироку прийшов лист, щоб забрали його речі. Ми відповіли, що за ними не приїдемо, і попросили вислати зубний міст батька. Вислали. Така маленька коробочка, як маленький гробик», — ​згадувала донька страченого Наталія…

Коментар

Олексій ГОЛОБУЦЬКИЙ, політолог:

«Зауважте, це дійсно був вже 1987 рік: якби Борис Плахтій («легендарний», «професійний», «захисник Вітчизни» — ​ним дуже пишається волинське суддівство) просто взяв і не підписав смертний вирок — ​його би точно ніхто не розстрілював. Жодних дійсно серйозних загроз життю чи родині — ​хіба кар’єрі. Максимум — ​відправили би на дочасну пенсію. Тим не менш, Плахтій вирішив, що життя бандерівця не варте кар’єри (його і його успішних нащадків, як бачимо).

Хороша ілюстрація для усвідомлення того, чому в нас за 30 років держава так і не ствердилась».

Петро МАКАРУК

Читайте також: СБУ відкрила справу через викрадення судді Чауса