Курси НБУ $ 29.25 € 31.18
Коли дитина грає в «лякалку»

Кевіну із «Сам удома» не раз бувало страшно.

Фото: detki.co.il.

Коли дитина грає в «лякалку»

«Пише вам дідусь онучки Соломійки. Їй три роки і вісім місяців. Час від часу вона лякає мене. «Делегує» мені свій страх»

Пан Олександр, який надіслав нам листа, відгукнувся на один із матеріалів про те, як батьки мають реагувати на лякалки своїх дітей. Головним чином ішлося, що образи Кощія, сучасної бабки Гренні, які дитина створила в уяві, безпечніші для неї за майже все, намальоване дорослими у фільмах, комп’ютерних іграх, мультиках і часто навіть в ілюстраціях до казок. Дописувач повертає це питання трохи іншим боком: описує, що малеча дуже тішиться, коли лякає дідуся, а він удає перестрашеного. Пан Олександр цілком слушно міркує і про відомі страхи для дорослих, описані Лесею Українкою, – про Того, що греблі рве, Того, що в скалі сидить, Водяника й Русалку. Порівнює це із великим «гаджетним» асортиментом лякалок і робить висновок: «Переможе той, кого ми пустимо до дітей і підтримаємо роз’ясненням». Певно, йдеться про таку перемогу, коли у малечі не завмиратиме серденько при згадці про тривожне невідоме.

Пригадую, як мій син у 4 роки благав старшу сестричку лякати його злючою бабкою Гренні, а коли вона вдало входила в роль – плакав і втікав.

Таки правда, наші хлопчики й дівчатка, буває, випробовують безстрашність своїх рідних. Відбувається це наче у грі. «Мам, а ти боїшся бабки Гренні?» – питав мене якось син, а потім вискакував з-під ковдри у темній кімнаті, аби перевірити, як витримаю випробування, і, певно ж, засвоїти якийсь новий досвід. Принаймні так я це потрактувала. Якщо малі про це «граються» і питають, значить їх ця тема хвилює, вони збирають дані. Можна порозпитувати, якщо бачите, що у дитини надто негативні емоції. Але гра – це однозначно гарний метод опанування таких нюансів. Пригадую, як мій син у 4 роки благав старшу сестричку лякати його злючою бабкою Гренні, а коли вона вдало входила в роль – плакав і втікав. Тоді я стримувала її, присварювала, що перегнула палицю і вимагала покинути таку «дурну» гру. Він трохи підріс, організував гру, коли уже вони удвох лякали мене, направду наче поділився страхом, побавився ним – і тепер цей образ для нього є кумедним. Підсумовуючи, скажу, що бачу сенс і користь у таких підіграваннях дитині. А загалом не раз помічала: чим довше батьки (дідусі й бабусі) збережуть звичку дивитися на світ під різними кутами, тим ліпші будуть взаємини з дітьми.

Якщо маєте, шановні читачі, свої відкриття про такий складний сімейний світ, який психологи досліджують століттями й досі щось винаходять,  – діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13, «Цікава газета на вихідні».

Telegram Channel