Як на Донеччині мене змусили дізнатися про того, хто брав Луцький замок

«Налівайка? Ета уліца, гдє бар? Забєгайлавка?»

...Контрольно-пропускний пункт на Донеччині. Нашу волинську машину зупинили і попросили пройти перевірку документів у «вагончику з блоків». Іван Зазуляк – тернопільський козак із когорти друзів ТМ «ВІЛІЯ», які долучилися до чергової скарбниці щедрих дарунків нашим захисникам, на запитання, за якою адресою проживає, вказав вулицю Наливайка.

– НалІвайка? Правільна? Ета как? – запитала пані-полісменка.

Двоє її колег теж повернули голови у наш бік. А чоловік не у формі, з телефону якого правоохоронець скрупульозно переписував у зошит «підозрілі номери», звернувся до нас: 

– Што, серйозна? Налівайка? Ета уліца, гдє бар? Забєгайлавка?

Люди, які нас перевіряли, не відчувалися своїми. Тільки тризуби на їхній формі вказували, що вони наші, не росіяни, не вороги. А відверто нахабна російська дратувала.

Я вже не міг не втрутитися:

– От ви знаєте такого козака, як Тарас Бульба. А Северин Наливайко не менш відомий і героїчний, ніж Бульба. Тим паче – реальний персонаж, а не вигаданий. Біда наша в тому, що ми не знаємо нашої історії...

Напрошувалося додати «і мови», але стримався: як-не-як ці поліцейські на посту представляють наші правоохоронні органи в зоні бойових дій. Та й цих слів було достатньо – з раптового покислілого обличчя пані-полісменки стало видно, що моя репліка явно їй не припала до душі. Вона одразу попросила мене віддати, крім паспорта, ще й телефон та кореспондентське посвідчення, і дуже-дуже уважно їх перевіряла, кудись надсилала дані, потім мене фотографувала і повторювала:

– Нада падаждать нєскалька мінут, пака по вас не прідьот атвет...

Читайте також на volyn.com.ua: «Розбомблений волинський пікап на тлі «отполированных пуговиц» (Суб’єктивні замітки)».

Скажу, що відчуття не з приємних. Люди, які нас перевіряли, не відчувалися своїми. Тільки тризуби на їхній формі вказували, що вони наші, не росіяни, не вороги. А відверто нахабна російська дратувала.

Коли врешті «прішол атвєт» і мені побажали «счастлівава путі», я запитав, чи можна їм передати газет.
– Да, канєшна.

На диво, коли приніс кілька наших екземплярів «Волині», «Цікавої газети на вихідні» і «Так ніхто не кохав», пані поліцейська нарешті прогнала хмару зі свого обличчя, усміхнулась і промовила: 

– Спасіба. ДАпобачення!

Читайте також на volyn.com.ua: «Вночі в окопах усі говорять українською…» (Фоторепортаж)».

А я в цей момент боявся, щоб вона не запитала: «А чим же уславився цей НалІвАйка?» Бо про Северина знав тільки, що він був козацьким ватажком, гетьманом. І в Луцьку на його честь названо вулицю. Та й годі. Уявіть, як я чекав, щоб у дорозі десь з’явилося інтернет-покриття...

Член «Самооборони»... Северин Наливайко

І тут та-а-а-ке дізнався. Сама Ліна Костенко так описувала Северина Наливайка у поемі «Маруся Чурай»:

«Був молодий і гарний був на вроду,

І жив і вмер, як личить козаку.

За те, що він боровся за свободу,

Його спалили в мідному бику».

І Тарас Шевченко, і Іван Ле, і Микола Вінграновський та багато інших відомих особистостей присвятили йому свої рядки. Северин (хоча, кажуть, справжнє його ім’я було Семерій, бо так підписував більшість своїх листів) Наливайко (дата і місце народження невідомі, смерть – 11 квітня 1597 року) був першим відомим діячем української історії, який загинув у боротьбі проти Речі Посполитої, тому і став одним із символів визвольної боротьби українського народу. Хоча спочатку він віддано служив польському королю (записувався у «загони самооборони» від короля), а потім, щоб здружитися із запорожцями, подарував їм півтори тисячі коней, захоплених від татар... Северин Наливайко брав і Ізмаїл, і Білгород та Кілію в гирлі Дунаю, молдовські Ясси, і Луцький замок (1595), і білоруський Слуцьк, і польський Брацлав...

 Про те, що це була історична глиба, свідчить і факт про страту Северина Наливайка у Варшаві, описаний у «Вікіпедії»: «Процесія завернула до королівської резиденції Уяздов, де на Наливайка хотіла подивитися стара королева. Вона стояла на балконі палацу, й Наливайко, піднявшись у кареті, шляхетно привітав її. Свідок цих подій так описав його: «З вигляду гарний чоловік, сильний і стрункий, з вихованим і одвертим обличчям».

«Самого Семерія неодноразово катували, по кілька діб не давали йому спати. Йому намагалися влаштувати втечу. Джура Наливайка зумів передати в тюремну камеру пилку, якою той перепиляв колодку, але сторожа це помітила...  11 квітня 1597 року в центрі Варшави на очах у великого натовпу Семерію Наливайкові відрубали голову. Потім тіло четвертували».

Пізніші літописи розповідали про страту Наливайка в розпеченому «мідяному бику» або на розпеченій залізній кобилі із залізною короною на голові... Ех, я мав уже що розказувати хлопцям у дорозі. Але які історії розказали й вони. І ті – до кого автор цих рядків вирушив у величезній волонтерській колоні автомобілів із подарунками працівників і друзів ТМ «ВІЛІЯ».

Продовження – в наступному номері. 

Олександр ЗГОРАНЕЦЬ, головний редактор газети «Волинь».

Читайте також на volyn.com.ua: «Волинським воїнам-«гномам» на передовій допомагають навіть… їжаки (Фото, відео)».