Курси НБУ $ 41.49 € 45.19
Мама Героя з Волині: «Ті, хто на «нулю»,  не прочитають, а люди, які в тилу, скажуть, що «ми не посилали»

Фото ілюстративне / Укрінформ.

Мама Героя з Волині: «Ті, хто на «нулю», не прочитають, а люди, які в тилу, скажуть, що «ми не посилали»

Ці слова написала мені у вайбері Наталія Висоцька із села Цегів, що на Горохівщині, після того, як у нашій газеті була опублікована розповідь про її сина, який загинув за Україну в неповні двадцять два роки

До речі, на передову «Волинь» таки потрапляє – щотижня за сприяння спонсорів, зокрема групи компаній ТМ «Вілія», три тисячі примірників нашої газети волонтери доставляють бійцям, котрі несуть службу і на Волині в прикордонні з білоруссю, і на Сході України. Тож і там прочитають. А от стосовно того, що під час війни, на фронтах якої вирішується доля України й кожного з нас, хтось може сказати мамі Героя це цинічне «ми не посилали»,  хотілося почути від жінки більше. Невже таке може бути?

Ніби відчувши цю думку, Наталія Василівна, як кажуть, навздогін короткому повідомленню відразу зателефонувала, і ми поговорили. Й не раз – і я їй дзвонила, аби поспілкуватися й одержати дозвіл на винесення її болю й думок довкола нього на широкий загал. Хоч у принципі до проблеми, яка сьогодні, судячи з того, на що натрапляєш у фейсбуці, зачепила не лише цю згорьовану жінку, у будь-якому випадку звернулася б…

Тепер я розумію, чому Наталія Висоцька не відразу погоджувалася, аби розмова з нею про втрату сина була оприлюднена в газеті. Вона вже й до цього читала в соцмережах адресоване їй вбивче: «Що, хотіла заробити?» От, мовляв, і заробила… А це ж, певно, була думка, якщо в газеті про сина напишуть, то хтось дорікне, що тепер ще й  «от так прославилася». Тим більш вдячна Наталії Василівні, що і на публікацію про сина свого часу вона таки погодилася, й на те, аби з’явилися ці рядки.

З вдячністю говорила жінка про односельчан, які допомагали, коли треба було зібрати гроші на тепловізор для Вані, – скинули дуже швидко кошти на його картку («бо ж добре знали, що коли я відправляла передачі на передову з кавою, ковбасою, шкарпетками, то ящиками – тобто не лише для свого сина, а й його побратимів»). Але, виявляється, серед них є й ті, хто якраз казав: «Ми не посилали» чи «Ну що, заробила?». Або: «То що нашим дітям вже й не жити, якщо твій син загинув?». З приводу останнього – стосовно того, що життя триває, незважаючи ні на що, – жінка говорить: «Звичайно, й у війну одружуються, народжують дітей, влаштовують хрестини… Але, люди добрі, нащо це  виставляти у фейсбуці?! Може, в той час, коли ви веселитеся, хтось одержав повідомлення про загибель рідних? Схаменіться!..» 

«То виходить, я погана мати, що не сховала сина в Польщі й не вберегла від  війни? – дивується жінка. 

А ще мамі Героя особливо болить, коли односельчани (йдеться, за її словами,  про ревних прихильників московського патріархату, які й у війну, яку розв’язали росіяни, так і не прозріли), ніби й співчувають її горю, але при цьому кажуть: «Нащо ти його пустила?» чи: «Молоде ще, дурне – то й пішло…». І найчастіше: «На все воля Божа…» Тобто вони хочуть просто вірити в Господа – такі собі пацифісти, які проти війни, проти того, щоб стріляли. «То виходить, я погана мати, що не сховала сина в Польщі й не вберегла від  війни? – дивується жінка. – Якщо вже мова про те, «нащо пустила», то я Ваню в перші дні війни просила, аби спочатку трохи на блокпосту постояв. Але чула у відповідь: «Мамо, ти що не бачиш, звідки нападають? Чого я тут буду стояти?». 

От таким був Іван Висоцький – не з тих, котрі чекають, аби хтось інший своїми руками «жар загрібав». Як і його батько Володимир, який уже другий рік служить. Зараз, як розповіла жінка, чоловік проходить навчання з освоєння американської зброї перед відправкою в зону боїв. За власні кошти він купив автомобіль і після того, як цей транспорт був дооснащений відповідно до потреб фронту, передав його своїй частині. Хоч сам – кулеметник і їздитиме на бетеері, тож машина йому й не знадобиться. Серед захисників і швагро Наталії Василівни, і племінник. І налаштовані вони так: Івана, на жаль, уже не вернути, але за нього і тисячі інших українців клятому ворогу треба відомстити. 

Читайте також: ЗСУ знищили на Запоріжжі 15 баз окупантів за два тижні.

Реклама Google

Telegram Channel