Курси НБУ $ 41.23 € 44.77
Пам’яті легенди: Василь Овсієнко сидів в одній камері із Василем Стусом

«У таборі я бачив зошит Василя. Цей зошит був без назви, але в своїх останніх листах Василь називав його «птахом душі», – розповідав Василь Овсієнко.

Фото із сайту oa.edu.ua.

Пам’яті легенди: Василь Овсієнко сидів в одній камері із Василем Стусом

Василя Овсієнка називали літописцем репресій комуністичного режиму проти українських дисидентів. Він сам тричі відбував покарання за звинуваченнями в «антирадянській пропаганді»

Уперше Овсієнка заарештували за поширення самвидаву, коли йому було 24 роки. Він пробув у тюрмах та на засланні в різний час загалом майже 14 літ. Востаннє його звільнили за три роки до проголошення незалежності України.

Василь Овсієнко починав свою діяльність як журналіст у районній газеті на Житомирщині, одночасно навчаючись на філологічному факультеті Київського держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка. Вже на першому курсі, у 1968 році, виготовляв копії наукової праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». У 1973-му його заарештували за звинуваченнями в антирадянській агітації й пропаганді та в поширенні самвидаву і засудили до чотирьох років позбавлення волі в таборах суворого режиму. «Привезли мене в Мордовію, у село Барашево. Виявилось, що правду писали в самвидаві: із 300–350 в’язнів половина – українці. І мої чотири роки одразу порівняно з термінами інших зіщулилися», – згадував Овсієнко.

«Мене Господь зберіг для того, щоб я засвідчив про цих людей. Цю місію я виконав».
«Мене Господь зберіг для того, щоб я засвідчив про цих людей. Цю місію я виконав».

 Незабаром після звільнення його знову засудили до трьох років ув’язнення. А втретє за ґратами Василь Овсієнко опинився у 1981-му, коли відмовився лжесвідчити проти своїх друзів. На цей раз потрапив до колонії у Пермській області рф, де познайомився з Василем Стусом та іншими дисидентами. Зі Стусом вони сиділи півтора місяця в одній камері.

Збирати інформацію про політв’язнів, аби жодне ім’я не було забуте, Василь Овсієнко розпочав ще за СРСР і продовжив це робити й після його розпаду.

Це саме він, починаючи з кінця 1990-х, організовував експедиції на Соловецькі острови, в урочище Сандармох, де у 1937 році розстріляли понад тисячу політичних в’язнів колишнього СРСР, у тому числі сотні українців.

 Василь Овсієнко пробув у тюрмах та на засланні в різний час загалом майже 14 літ. Востаннє його звільнили за три роки до проголошення незалежності України.

Разом із Євгеном Захаровим, незмінним керівником Харківської правозахисної групи, на початку 2000-х упорядковував 4-томне видання Української Гельсінської групи «Міжнародний біографічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР», у якому зібрані розповіді про понад 200 українських репресованих.

Ще він написав спогади про співкамерників та про інших в’язнів совісті і назвав їх «Світло людей». Це розповіді про Василя Стуса, Юрія Литвина, Олексу Тихого, Валерія Марченка, Левка Лук’яненка, Оксану Мешко, Миколу Руденка,

Петра Григоренка, Євгена Сверстюка. Він вважав цю роботу даниною пам’яті тим, хто загинув, не дочекавшись незалежності України.

«Цілі покоління відходили й нічого не досягали. І я щасливий, що дожив. Мене Господь зберіг для того, щоб я засвідчив про цих людей. Цю місію я виконав», – зізнавався Василь Овсієнко.

Відомий український дисидент, філософ, публіцист, член Української Гельсінської групи відійшов у засвіти на 75-му році життя...

Василь Овсієнко, уривок із лекції «Василь Стус. Поет і Громадянин»:

«У таборі я бачив зошит Василя. Цей зошит був без назви, але в своїх останніх листах Василь називав його «птахом душі», – розповідав Василь Овсієнко. – Там було близько ста віршів, написаних верлібром. В окремому зошиті Стус записував переклади. На превеликий жаль, я не спромігся вивчити нічого з тих зошитів. Михайлина Коцюбинська зазначає, що творчість Василя Стуса – це дерево з обрубаною вершиною. Це ще один злочин російського імперіалізму перед українською і світовою культурою. Бо Василь Стус – явище планетарне. Безперечно, Стус став би лауреатом Нобелівської премії у 1986 році. Але як режим міг терпіти навіть кандидата на цю премію у камері? Їм достатньо було клопоту з Андрієм Сахаровим і Олександром Солженіциним у той час. Тому Стуса треба було знищити будь-якими способами ще до висунення на премію. Василь відбував карцер за карцером без будь-яких підстав. В одному зі своїх віршів Василь Стус дав вирок російській імперії, який, я впевнений, збувається саме зараз».

Василь РОГУЦЬКИЙ.

Читайте також: «Опалин: на Волині пам’ятають про село, яке було містом з Магдебурзьким правом».

Реклама Google

Telegram Channel